Шпоры по международной экономике

маркетингова діяльність щодо реалізації продукції за межі національних

кордонів, при якій відбувається фізичне транспортування товару з однієї

країни в іншу.

Зовнішньоекономічний маркетинг — маркетингова діяльність, зумовлена

стабільністю чи зростаючими можливостями перебування фірми (у вигляді

представництва, філіалу з продажу ...) на зовнішньому ринку, який включає

вже, як правило, декілька країн.

Транснаціональний маркетинг — маркетингова діяльність, що виникла з

практики функціонування транснаціональних корпорацій.

Вирішуючи проблему інтернаціоналізації ринків, ТНК повинна:

* мислити глобально, здійснюючи стратегічний маркетинг;

* діяти локально, здійснюючи маркетинг операційний.

Мультирегіональний маркетинг — форми та методи маркетингової діяльності, що

застосовують фірми, працюючи в окремих регіонах чи в межах інтеграційних

угруповань.

Глобальний маркетинг — маркетингова діяльність фірми, яка розглядає

світовий ринок як єдине ціле («Весь світ— мій ринок!»).

44. Система міжнародних маркетингових досліджень.

Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, обробки, аналізу та

прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній

маркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику

від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику

досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового

дослідження в прийнятті рішень. Під висновками міжнародного маркетингового

дослідження розуміється систематизована інформація про стан та можливі

варіанти розвитку об'єкта дослідження.

Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття

рішень з таких питань: • сегментація світового чи зарубіжного ринку, її

необхідність, критерії та умови успішної сегментації;• вибір ринку, країни

для розвитку міжнародної діяльності;• обгрунтування стратегії виходу на

зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чи пряме

інвестування);• обгрунтування елементів міжнародного маркетингового

комплексу (товарної та ці нової стратегії, каналів розподілення, системи

просування);• розробка міжнародної маркетингової стратегії;• створення

міжнародного маркетингового плану.

Особливості міжн маркетингового дослідження: 1.Велике поле дослідження. 2.

Технічні труднощі збору інформації 3. Висока вартість досліджень, особливо

збору первинної інформації.4. Труднощі порівнянь та пояснень.5. Проблеми

розробки рекомендацій.

Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємопов'язані,

послідовні стадії:

І. Визначення вимог до інформації;II. Збір даних;III. Аналіз; IV.

Упровадження Визначення вимог до інформації, як перший етап дослідження,

містить в собі проблему ідентифікації цілей та завдань. Якщо маркетолог (чи

замовник дослідження) може чітко сформулювати мету майбутньої роботи, то

завдання стають певними етапами, складовими досягнення цілі. У цьому

класичному підході визначення вимог до інформації формується зверху вниз:

мета, завдання, перелік необхідних показників та процесів, що необхідно

дослідити .

Зміст другої стадії процесу міжнародного маркетингового дослідження полягає

в зборі даних і має такі складові:

- інвентаризація банку даних;- збір вторинної інформації;- планування

дослідження; - проведення дослідження

Найскладнішою стадією є аналіз інформації. Отримана кількісна та якісна

інформація аналізується за допомогою методів статистики, економетрії,

соціометрії, кваліметрії, біхевіоризму. Якщо отримана інформація не

відповідає критеріям якості для прийняття маркетингових рішень

(релевантність, точність, надійність, актуальність тощо), то необхідно

повернутися на попередній етап та оновити банк даних.

На останьому етапі дослідницький колектив представляє результати та

рекомендації.

45. Сучасний міжнародний маркетинговий комплекс.

Міжнародний маркетинговий комплекс— це система інструментів, методів,

прийомів, підходів щодо товару ціни, просування, каналів розподілення,

використання яких має на меті формування конкурентних переваг на цільовому

сегменті або певному зарубіжному ринку.

Елементами маркетингового комплексу є:

• товар,

• ціна ,

• просування ,

• канали розподілення .

Сукупність цих маркетингових елементів та їх адаптація до вимог певного

сегмента дістала назву «концепція маркетинг-мікс»

Залежно від ступеня пристосування міжнародного маркетингового комплексу до

особливостей різних зарубіжних ринків (сегментів світового ринку) в

маркетинговій практиці виділяються три типи маркетингового комплексу:

індивідуалізований (диференційований), стандартизований, комбінований .

Індивідуалізований (диференційований) маркетинговий комплекс передбачає

пристосування всіх його елементів до потреб кожного зарубіжного ринку

(сегмента світового ринку).

Стандартизований маркетинговий комплекс характеризується тим, що всі його

елементи однаковою мірою пристосовуються до всіх зарубіжних ринків або

сегментів (в усіх країнах товар пропонується з стандартними, однаковими

характеристиками, за однаковою ціною, з використанням однакових систем

просування та каналів розподілення).

Комбінований маркетинговий комплекс передбачає одночасну як диференціацію

деяких елементів, так і стандартизацію інших. Наприклад, стандартний товар

може однаково рекламуватися на всіх зарубіжних ринках, а ціни та канали

розподілення бути адаптованими до місцевих умов. Це — найбільш поширений

підхід до побудови та реалізації міжнародного маркетингового комплексу.

Інтернаціоналізація світового господарства, тенденції до його глобалізації,

а також безумовні фінансові та організаційні переваги стандартизації

роблять стандартизований підхід до створення міжнародного комплексу

маркетингу найбільш ефективним. Але на заваді швидшого розповсюдження

такого підходу до всіх ринків стоять особливості економічного, соціально-

культурного, політико-правового середовища країн. Світовий досвід показує,

що в стандартизації міжнародного маркетингового комплексу існують певні

стадії. Спочатку на всіх зарубіжних ринках пропонується стандартизований

продукт. На другій стадії до цього додається однакова система просування.

Третя стадія доповнює стандартизацію однаковим рівнем цін та ціновими

стратегіями. Завершує стандартизацію використання однакових каналів

розподілення .

46. Розробка міжнародної маркетингової стратегії.

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу

фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на

цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова

практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

1.експортування,2. спільне підприємництво,3. пряме інвестування.

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній

території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та

пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При

цьому деякі форми спільного підприємництва реалізуються на основі укладення

контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме

інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення

капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та

інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних

форм стратегій виходу на зовнішній ринок Експорт— вивіз за кордон товарів,

які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання,

продажу або для перероблення.Непрямий експорт — продаж товарів на

зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво — об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох

країн з метою організації спільної комерційної справи. Ліцензування — форма

спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець)

передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу,

патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національний

виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на

виготовлення своєї продукції. Управління за контрактом — форма спільного

підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру

«ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал. Спільне

володіння — форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля

зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного

підприємства, котрим вони володіють та керують спільно. Пряме інвестування

— розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі

підприємства, збутові філії.

Кожна із розглянутих вище стратегій виходу фірми на зовнішній ринок має

свої недоліки та безумовні переваги, які треба розглядати в контексті,

насамперед, особливостей товару. Водночас доцільно зіставити стратегії за

такими критеріями:

• контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на

зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонування);

• гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до

елементів бізнес-середовища, що змінюються);

• ресурсні вимоги (необхідність мати певну кількість фінансових,

матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвитку діяльності);

• ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку,

доходу або майна, коштів у зв'язку з випадковими змінами умов економічної

діяльності або інших обставин);

• причетність до міжнародного маркетингу (необхідність та ступінь

використання концепції міжнародного маркетингу в організації діяльності

фірми) Проблема вибору стратегії (стратегій) виходу фірми на зарубіжний

ринок виникає в таких ситуаціях: при вироблені міжнародної маркетингової

стратегії фірми; при виникненні можливості (або необхідності) розвитку

діяльності на певному зарубіжному ринку.

Перше рішення є стратегічним, а друге — тактичним. В обох випадках на

остаточне рішення щодо стратегії виходу фірми на зовнішній ринок впливає

сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно фірми) чинників .

48. Міжнародний рух капіталу і характеристика його форм.

Капітал є одним з факторівв виробництва - ресурсом, який необхідно

затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів

в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення

матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному

поділі як одного з факторів виробництва - історично склавшомуся або

придбаному зосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є

передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного,

ніж в інших країнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в

різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів,

необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностях історичних

традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і

ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів.

Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою

передумовою для інвестицій і розширення виробництва.

По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку,

ділиться на офіційний і приватний капітал.

• Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що

переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів,

а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу

відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які

надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним

також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові

організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, витрати

ООН на підтримку світу і ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти

державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому

рішення про переміщення такого капіталу закордон приймаються спільно урядом

і органами представницької влади (парламентом).

• Приватний (недержавний) капітал кошти приватних (недержавних) фірм,

банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що

приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань.

У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон

приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування.

Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або

позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну

автономність фірм в прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу,

що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і

контролювати.

По характеру використання капітал ділиться на:

• Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у

виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все

використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або

підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.

• Позиковий капітал кошти, що позичаються з метою отримання процента. У

міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується

офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з

приватних джерел також досягає вельми значних об'ємів.

По терміну вкладення капітал ділиться на:

• Середньостроковий і довгостроковий капітал вкладення капіталу терміном

більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу в формі прямих

і портфельних інвестицій, так само як і позиковий капітал у вигляді

державних кредитів, звичайно є довгостроковими.

• Короткостроковий капітал вкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік.

Переважно позиковий капітал в формі торгових кредитів.

Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має

наступний його функціональний розподіл.

По меті вкладення капітал ділиться на:

• Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового

економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль

інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані

з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно

невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі.

• Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не

дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі

інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому

капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

Якщо протягом останніх десятиріч превалююче значення мали прямі інвестиції,

то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій

серед інших форм міжнародного руху капіталу. У 1993 році на розвинені

країни доводиться 96% прямих і 97% портфельних інвестицій, а на всі країни,

що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4

і 3%. Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і

бурхливим становленням фінансових ринків в деяких з цих країн їх частка в

міжнародному русі капіталу збільшується.

50. Міжнародне портфельне інвестування…

З початку 90-х років сталося безпрецедентне зростання об'ємів міжнародних

портфельних інвестицій. Міжнародні операції з цінними паперами, які

складали не більше за 10% ВНП в найбільш розвинених країнах світу, зросли

по вартісному об'єму до 100% і більше за ВНП цих країн в середині 90-х

років. Швидке переміщення портфельного капіталу між країнами стало причиною

найглибшої економічної кризи в Мексіці на початку 1995 року і в ряді інших

країн.

Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не

дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому

капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках

міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції,

тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів,

прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями

внутрішнього фінансового управління. Міжнародні портфельні інвестиції

класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони

розділяються на інвестиції в:

• акціонерні цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку,

який засвідчує майнове право власника документа по відношенню до особи, що

випустила цей документ;

• боргові цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який

засвідчує відношення позики власника документа по відношенню до особи, що

випустила цей документ.

Боргові цінні папери можуть виступати в формі:

• облігації, простого векселя, боргової розписки грошових інструментів,

що дає їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий

прибуток або на змінний грошовий прибуток , що визначається за договором;

• інструменти грошового ринку - грошових інструментів, що дають їх

утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на

певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої

залежить від величини процентної ставки і часу, що залишився до погашення.

У їх число входять казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські

акцепти і інш.;

• фінансових деривативів, що мають ринкову ціну похідних грошових

інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних

цінних паперів. У їх числі опціони, ф”ючерсы, варранти, свопи.

Для цілей обліку міжнародного руху портфельних інвестицій в платіжному

балансі прийняті наступні визначення:

• Нота/боргова розписка - короткостроковий грошовий інструмент (3-6

місяців), що випускається позичальником на своє ім'я за договором з банком,

що гарантує його розміщення на ринку і придбання непроданих нот,

пролонгацію кредиту або надання резервних кредитів. Найбільш відомі ноти

Евроноти.

• Опціон договір (цінний папір), що дає покупцеві право купити або продати

певний цінний папір або товар по фіксованій ціні після закінчення певного

часу або на певну дату. Покупець опціону виплачує премію його продавцеві в

обмін на його зобов'язання реалізувати вищезгадане право.

• Варрант різновид опціону, що дає можливість його власнику придбати у

емітента на пільгових умовах певну кількість акцій протягом певного

періоду.

• Ф'ючерс обов'язкові для виконання стандартні короткострокові контракти

на купівлю або продаж певного цінного паперу, валюти або товару по певній

ціні на певну дату в майбутньому.

• Форвардний курс угода про розмір процентної ставки, яка буде виплачена у

встановлений день на умовну незмінну суму основного боргу і яка може бути

вище або нижче поточної ринкової процентної ставки на даний день.

• Своп угода, що передбачає обмін через певний час і на основі узгоджених

правил платежами по одній і тій же заборгованості. Своп по процентних

ставках передбачає обмін платежу відповідно до одного типу процентної

ставки на інший (фіксований процент на плаваючий процент). Своп по

обмінному курсу передбачає обмін однієї і тієї ж суми грошей, вираженої у

двох різних валютах.

Більше за 90% портфельних зарубіжних інвестицій здійснюються між

розвиненими країнами і ростуть темпами, значно випереджувальними за прямі

інвестиції. Вивіз портфельних інвестицій країнами, що розвиваються дуже

нестабільний, а в окремі роки спостерігався навіть нетто-стік портфельних

інвестицій з країн, що розвиваються. Міжнародні організації також активно

купують іноземні цінні папери.

Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більше по об'єму

міжнародного ринку прямих інвестицій. Однак він значно менше сукупного

внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинених країн. Оборот у

внутрішній торгівлі цінними паперами оцінюється в більш ніж 1 трлн. дол. в

день, що в чотири рази більше, ніж в середині 80-х років. Протягом всієї

історії портфельних інвестицій портфельні інвестори віддають абсолютну

перевагу купівлі національних цінних паперів в порівнянні з іноземними.

Американські інвестори тримають 94% своїх капіталів в американських цінних

паперах. Для Японії, Великобританії і Німеччині цей показник перевищує 85%.

У числі причин концентрації портфельних інвестицій на внутрішньому ринку

розвинених країн - велика ясність національного законодавства по цінних

паперах, значно розвинена інфраструктура ринку, наявність великих гарантій

виконання контрактних зобов'язань, більш висока ліквідність національних

цінних паперів, більш високі витрати на проведення міжнародних операцій з

цінними паперами. За оцінками, не більше за 5-10% портфельних інвестицій

реально виходять за межі національних кордонів і вкладаються в іноземні

цінні папери.

51. Офіційна допомога розвитку. Основні донори і реціпієнти технічної

допомоги.

Международные программы технического содействия осуществляются как по линии

международных организаций, так и на двусторонней основе. Они направлены

прежде всего на оказание технического содействия развивающимся странам и

странам, находящимся в переходном периоде, с целью ускорения создания основ

развитой рыночной экономики. Техническое содействие (которое иногда

называют технической помощью) направлено на повышение технологического

уровня стран-получателей. Техническое содействие — предоставление странам

содействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах технологии

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21