бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Ефіроолійні рослини

p align="left">Арахіс (Arachis hypogaea L.) -- однорічна бобова рослина. Стебло трав'янисте, розгалужене, 30 -- 50 см заввишки, з парноперистими листками. Квітки двох типів: надземні -- перехреснозапильні, підземні -- самозапильні. Плід -- біб з сітчастою оболонкою, чоткоподібний. Плоди формуються в грунті. Для занурення в грунт плодів, які розвиваються з надземних квіток, у рослин утворились відповідні пристосування. Наприклад, після відцвітання квіток нижня частина зав'язі розростається, утворюючи особливе утворення -- гінофор. Він спочатку росте вгору, а потім згинається до грунту, занурює зав'язь у грунт, де й розвивається плід.

Арахіс -- теплолюбна рослина, насіння його проростає при температурі 13 -- 15 °С, під час заморозків гине. Арахіс добре розвивається на супіщаних чорноземах і суглинистих грунтах.

На Україні поширені такі сорти: Степняк і Краснодарський 1708. Арахіс -- культура просапного клину. Розміщують його після озимої пшениці, баштанних культур, кукурудзи, ячменю. Під арахіс проводять глибоку зяблеву оранку на глибину 25 -- 30 см. Навесні грунт обробляють, як і під пізні ярі зернові чи зернобобові культури [4].

Під зяблеву оранку доцільно вносити азотні й фосфорні добрива. Вносять добрива також при підживленні. Сіють арахіс тоді, коли грунт на глибині 10 см прогрівається до 14 -- 15 °С. Сіють широкорядним (на 70 см) або квадратно-гніздовим способом -- 70x70 см, залишаючи по 5 --6 рослин у гнізді. Глибина загортання насіння 5 -- 8 см. Після сівби поле боронують, а при появі сходів розпочинають міжрядний обробіток. Внаслідок підгортання арахісу створюються кращі умови для формування плодів і особливо для надземних зав'язей. Підгортати арахіс найкраще через 20 -- 25 днів після початку цвітіння. Арахіс дає високі врожаї на зрошуваних землях. Збирають арахіс у суху погоду спеціальними арахісозбиральними машинами, які підорюють кущі. Підбирають рослини вручну, складаючи їх у копиці для підсушування. Боби від стебел відокремлюють машинами АМ-4. Зберігають боби при 8 - 10%-й вологості.

2.7 Соя

Цінність сої у тому, що в її насінні міститься 33 - 52 % білка і 17 - 25 % олії. З сої добувають смачну продовольчу олію, виготовляють маргарин, соєвий сир, молоко, муку, консерви та ін. Олію використовують у лакофарбовій промисловості, при виготовленні мила і гліцерину. Соя має високі кормові якості. Макуха є цінним концентрованим кормом. Зелену масу добре поїдають тварини. Відомо більш як 40 видів сої. У Радянському Союзі вирощують тільки один культурний вид - Glycine hispida Maxim. Це однорічна форма, стебло 50 - 80 см заввишки, листки трійчасті, квітки дрібні, Самозапильні, білого або фіолетового кольору. Плід - біб, в якому розвиваються 2 - 3 насінини. Насіння з рубчиком, різне за формою, розміром і кольором. Вся рослина густо опушена. Соя - теплолюбна, насіння проростає при температурі 8 - 10 °С, волого- і світлолюбна культура. При нестачі світла у сої опадають листки. На заболочених, засолених і кислих грунтах росте погано.

На Україні вирощують такі високоврожайні сорти: Херсонську 908, Букурію, Іскру, Білосніжку, Кіровоградську 5 та ін. Кращими попередниками для сої є просапні культури або озима пшениця. Система осіннього і весняного обробітку грунту така сама, як і під квасолю. Соя добре реагує на глибоку зяблеву оранку з одночасним внесенням органічних і мінеральних добрив.

Сою сіють пізно, коли грунт прогрівається на глибину 10 см до 10 °С. На Україні сою сіють широкорядним способом з шириною міжрядь 45 см, а при нестачі вологи - 60 см. Норма висіву 40 - 65 кг/га, глибина сівби 5 - 8 см. Якщо сою сіють разом з кукурудзою, то в кожне гніздо висівають по 3 - 4 насінини сої, площа живлення при цьому становить 70x70 або 60X60 см. За період вегетації міжряддя 2 - 3 рази розпушують. Збирають сою роздільним способом і прямим комбайнуванням.

2.8 Рижій

З насіння рижію добувають олію, яку використовують для виготовлення фарб, лаків, оліфи. Для харчування рижієва олія великого значення не має. На території України рижій вирощують у Лісостепу і на Поліссі. Урожайність його невисока - 7 - 10 ц/га. Рижій (Camelina sativa Crenz.) має невисоке стебло - до 80 см заввишки, вкрите ланцетними листками, квітки дрібні, самозапильні, блідо-рожевого кольору. Суцвіття - китиця, плід - стручечок. Насіння дрібне, жовтого або коричневого кольору, містить 30 - 45 % олії. Коренева система стрижнева, проникає в грунт на глибину 40 - 60 см. Рижій -- холодостійка, з коротким вегетаційним періодом (80 - 100 днів) культура. Насіння проростає при 1 °С тепла. До ґрунтів невибагливий. Кращими попередниками для рижію є просапні та озимі зернові культури. Підготовка грунту для посіву рижію подібна до обробітку під інші ранні ярі культури [10].

Сіють рижій суцільним посівом. На гектар висівають 10 - 12 кг, глибина загортання 2 см. Збирають рижій у період повної стиглості.

Розділ 3. Ефіроолійні культури в якості лікарських та харчових рослин

3.1 Аніс

Аніс (Pіmpіnella anіsum L.; Anіsum vulgare Gaertn.). Синонім: гaнус. Однолітня трав'яниста рослина сімейства зонтичних.

Батьківщина - Єгипет, Сирія. Культивується в Україні.

Як пряність використовуються майже винятково насіння анісу, що збирають у серпні - вересні злегка незрілими і досушивают у снопах. Крім насінь можна використовувати незрілі парасольки анісу, відразу після цвітіння вживаючи них у соління, маринади для фруктів. Молоді листки анісу можна вводити в яблучні салати. Але головним чином ганусове насіння вживають у хлібобулочні і кондитерські вироби (порошок насінь анісу підмішують до тесту) і кисло-солодкі соуси, солодкі блюда (компоти, киселі, муси і варення), а іноді в молочні супи і кашки.

Використовують аніс або ганусова олія для готування домашніх настойок, наливок, пива і браг, квасов.

Однорічна трав'яниста рослина родини зонтичних висотою 20 - 80 см. Корінь тонкий, веретеноподібний. Стебло пряме, борознисте, гіллясте. Нижні прикореневі листки лопатеві, округлосерцеподібні. на довгих черешках, верхні - три-... роздільні з лінійними часточками. Сидячі [1].

Насіння містить до 4% ефірної олії, головна складова якої -- атенол.

Застосовують анісову олію в медицині, парфюмерній та лікеро-горілчаній промисловості, а насіння використовують під час випікання хліба та виготовлення консервів.

Тим часом аніс являє собою прекрасну допоміжну пряність, яку можна широко застосовувати для отдушки різних харчових продуктів з неприємним або специфічним запахом, що або небажаний.

Для цього треба вносити аніс або під час попередньої обробки харчового продукту, або на початку готування блюда.

Після того як аніс нейтралізує небажаний запах, його треба видалити, а в блюдо додати ті пряності, що бажані або традиційні.

Так, наприклад, за допомогою анісу можна робити отдушку риби, м'яса, рослинних олій (бавовняне, соняшникове, конопельне), а також імітувати натуральна прованська олія.

Артек -- сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Стебло прямостояче, округле, з поздовжніми борозенками, опушене. Висота рослин 50 - 70 см. На відміну від інших сортів має розвинену, розгалужену кореневу систему.

Листя світло-зелене, верхнє сидяче, трироздільне з лінійними часточками. Квітки білі, дрібні, зібрані в суцвіття-зонтик до 20 штук першого порядку. Плід - двосім'янка, з пряним запахом і солодкуватим смаком. Урожайність насіння - 3,5 - 9 ц/га, вміст ефірної олії - 2,5 - 6,1%. Вміст в ефірній олії основного компоненту атенолу - 90%.

Вегетаційний період 115 - 120 днів. Сорт стійкий до вилягання [1].

Практично використовуються лише плоди для харчової та фармацевтичної промисловості. Внаслідок переробки надземної маси отримують ефірну олію, яку застосовують у парфумерії. Сорт рекомендований для зони Полісся.

Лікувальна дія. Препарати діють як помірне відхаркувальне при гострих і хронічних запаленнях дихальних шляхів (бронхіт, трахеїт, фарингіт, ларингіт, кашель різного походження), посилюють секрецію шлунка, стимулюють жовчний міхур і знімають спазми при хронічному гастриті, жовчній дискінезії та жовчнокам'яній хворобі. Завдяки болетамувальній дії анетолу призначають при кольках у шлунку і животі та при метеоризмі. Ефірна олія має сечогінні властивості, тому ефективна при запаленні, піску й каменях в жовчному і сечовому міхурах. Знижує кров'яний тиск і рефлекторно збуджує дихальний центр. Через естрогенну дію діанетолу стимулює функцію молочних залоз, внаслідок чого збільшується кількість молока у годувальниць, крім того, поліпшує послаблені функції яєчників. Ефірна олія має також протимікробні властивості і застосовується проти зовнішніх паразитів у людини й свійських тварин. Олія посилює кровозабезпечення шкіри. Використовується і як ароматичний засіб.

3.2 Коріандр

Вважається однією з найстародавніших пряних культур країн Середземномор'я. Нині повсюдно поширений в Україні. Однорічна трав'яниста рослина. Вирощують коріандр в основному з метою отримання насіння, яке використовують для ароматизації хлібобулочних виробів, під час консервування, у виробництві ковбасних виробів та сиру, а також у лікеро-горілчаній промисловості, пивоварінні та косметиці. Насіння містить 2% ефірної олії, яку застосовують у медицині.

Завдяки вмісту ефірної олії, крохмалю, дубильних речовин та інших елементів коріандр є добрим антибактеріальним засобом, який знешкоджує мікроби, а значить, зберігає свіжість продукції. Скажімо, якщо порошком подрібненого насіння коріандру, змішаного з сіллю, натерти м'ясо, воно може зберігати свіжість більше місяця без холодильника. Так само й свіжа риба та інші продукти, які швидко псуються.

Не обійтися без коріандру, коли в літню пору ми хочемо замаринувати клуб чи лопатку зарізаної свині. Для цього роблять розсіл з перевареної води, солі та спецій -- розмеленого коріандру, перцю і лаврового листу, часнику. У підготовлений розсіл опускають натерте цією ж сумішшю м'ясо. У прохолодному місці процес маринування триває два-три тижні, поки розсіл пройде в товщу м'яса і воно змінить колір. Потім його запікають у тісті. Виходить смачна шинка [1].

Свіжу рибу можна зберегти (у великій кількості) свіжою і смачною, якщо її випотрошити, порізати на шматки, відкинувши голову, пересипати сіллю і покласти на добу під гніт. Потім промити, скласти і залити на 4 - 6 годин 10%-ним розчином оцту. Після цього знову промити, скласти шарами в банки чи інший посуд, перестеливши порізаною цибулею і коріандром. Споживати можна уже через добу-дві. А зберігається така риба досить довго.

Для поліпшення смаку подрібнені плоди коріандру додають до фаршу для домашніх ковбас, котлет, ними посипають вирізку на відбивні. Цілі горошини використовують для м'ясних і рибних консервів, засолювання риби, а також квашення капусти. Листя коріандру вживають як приправу до м'ясних, овочевих страв, додають до сала та бутербродів.

Ця непримітна рослина відома людям з давніх-давен. Без неї колись не обходилися у жодній сім'ї. Коріандр - і антимікробний засіб, і приправа, і ліки, і добрий стимулятор. Його використовують у харчовій, виноробній, фармацевтичній промисловості, а також у повсякденному житті.

У плодах і листках коріандру містяться 0,8 - 1,6% ефірної та 10 - 25% жирової олії, екстрактивні речовини, пектин, крохмаль, цукор, мікроелементи. Досить важливим елементом ефірної олії є ліналол, а також гераніол. Саме цим зумовлюються антимікробні та дезінфікуючі властивості коріандру.

Ефірну олію з коріандру застосовують у фармацевтичній, парфумерно-косметичній промисловості, кондитерському, лікеро-горілчаному, тютюновому виробництві, а жирову - на текстильних підприємствах, у миловарінні та поліграфії.

У народній медицині коріандр додають до настоянок і чаїв жовчогінного, послаблюючого, відхаркувального зборів, при хворобах печінки та жовчного міхура. З ефірної олії готують також препарати для поліпшення травлення і проти метеоризму. На Кавказі і в Середній Азії лікувальне застосування коріандру значно ширше й ефектніше.

Коріандр - однорічна трав'яниста рослина родини зонтичних. Розмножується насінням. Посухостійка, вологолюбна, вибаглива до освітлення, витримує невеликі заморозки [1].

Посівний коріандр (коляндра), що культивується у нас в Україні як пряна і ефіроолійна рослина, має пряме розгалужене (залежно від сорту) стебло висотою 40 -- 120 см, товщиною 2 -- 6 мм. Нижні листки черешкові, перисто-розсічені, верхні -- сидячі, корінь веретеноподібний. Цвіте у червні. Квітки білі, жовті, рожеві, іноді фіолетові, дрібні, зібрані в зонтик. Плоди - кулясті двосім'янки до 7 мм у діаметрі, достигають у липні-серпні. Вегетаційний період - 90 - 110 днів.

Сіють коріандр у середині квітня, коли грунт прогріється до 8 - 10 см. Глибина загортання насіння - 4 - 5 см.

Ділянку (грядку) слід підготувати з осені: перекопати чи виорати на глибину 25 - 27 см, внести перегній та мінеральні добрива. Коріандр добре росте на пухких, легких, родючих грунтах з нейтральною або слаболужною реакцією. Ширина міжрядь, залежно від сорту, для ручного обробітку - 15 - 25 см. Спосіб сівби - стрічковий з наступним проріджуванням. Догляд за посівами зводиться до розпушування міжрядь та видалення бур'янів.

Збирають коріандр наприкінці липня - на початку серпня, коли на рослинах достигнуть 35 - 40% зонтиків скошують або висмикують з корінцями зв'язують у невеличкі снопики, які досушують під затіненими, добре провітрюваними навісами. Потім обмолочують [8].

Добрі господарі завжди дбають про те, щоб кращі зонтики відібрати, витеребити та зберегти насіння. Товарне зерно також слід очистити. Кращі сорти, які культивуються, зокрема, у нас на Поділлі, -- це Янтар, Ранній, Олексіївський 26 та Олексіївський 247. Останній -- найбільш урожайний. Розпізнати їх можна за будовою розгалужень стебла та кольором цвіту зонтика. В перерахунку на гектар на доброму агрофоні коріандр дає урожай близько 15 - 16 центнерів.

Рослина, як бачимо, цінна, потрібна, корисна, не трудомістка. Вирощувати її доцільно на кожній присадибній або дачній ділянці.

Зелень рослин коріандру (кінзу) як пряність використовують у фазі розетки і початку стеблування для салатів до м'ясних страв.

Айдар -- скоростиглий сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН.

Кущ напівзімкнутий, компактний, висотою 55--75 см. Стебло кругле, прямостояче, неопушене. Листя зелене, сидяче, дуже розсічене, має різкий запах. Сорт стійкий до дефіциту вологи, ранньостиглий. Вегетаційний період - 95 - 105 діб. Урожайність насіння 11,5 ц/га, вміст ефірної олії - 2,59%. Збір ефірної олії -- 27,3 кг/га. Вміст лінаулолу в ефірній олії становить 84,6%.

Рекомендований для вирощування у всіх зонах України для харчової промисловості.

Нектар -- сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Можна вирощувати як яру та озиму культуру в південних областях [1].

Форма куща напівзімкнута, діаметр 65 - 85 см, висота 110 - 115 см. Гілок першого порядку 15 - 17 шт., висота їх розміщення -- 45 - 65 см. Листя сидяче, довжина через 2 - 3 - 6 см. Квітки блідо-рожеві, середніх розмірів зібрані у суцвіття складний зонтик. Плід-двосім'янка кулястої форми, світло-бурого кольору. Вегетаційний період озимого посіву -- 223 - 270, ярого -- 115--120 днів.

Сорт зимостійкий, відносно стійкий до рамуляріозу. Рекомендований для вирощування у зоні Полісся.

3.3 Кмин

Дворічна трав'яниста рослина. У перший рік формує м'ясистий слабогіллястий корінь з великою розеткою прикореневих листків. Наступного року утворює квітконоси і плодоносить. Листки двічі- або тричіперисті, з лінійними, загостреними часточками. Квітки зібрані у зонтички по 14--20 штук, пелюстки білі або рожеві. Плід видовжений, стиснутий з боків, ребра тупі, жолобки між ними широкі, з поодинокими канальцями.

Кмин (Carum carvі L.). Синоніми: тимон, кмин звичайний. Дворічна трав'яниста рослина сімейства зонтичних.

Батьківщина - Північна і Центральна Європа. Розповсюджений на всій території європейської частини України. Культивується в центрально-чорноземних і південних областях. Однак більш запашний кмин дають Прибалтика і Західна Білорусія, де кмин росте в дикому виді.

Як пряність використовують головним чином насіння кмину, що з'являються на другому році життя рослини. Плодоносна рослина задовго до випадання насінь зрізують (у липні - серпні), сушать у пучках у провітрюваному приміщенні, а потім обмолочують. Молоді листи, втечі і корені кмину можна вживати у свіжому виді в салати. Корені, крім того, можна маринувати й уварювати з медом і цукром [10].

Семена кмину додають у супи (капустяні, цибульні, картопляні), соуси, квашену капусту, при засолюванні помідорів і огірків, а також у хліб, пампушки, булочки, оладки, сири і сир і, нарешті, у пиво і кваси; із кмином добре відварювати картопля в мундирі.

Найкраще йде кмин у блюда, що містять як основний компонент капусту або сир (бринза, сир). Уводять кмин у гарячі блюда в процесі готування за 10-12 хвилин до готовності,

Близькі до кмину такі пряності, як ажгон і кмин, у яких основною використовуваною частиною є також насіння, але аромат їхній і тому сфера використання трохи інші.

Тонус -- сорт селекції Сквирської селекційно-дослідної станції овочів-ництва. У перший рік вегетації використовують як овочеву культуру, а на другий як ефіроолійну. Ефірну олію добувають з насіння. Його урожайність - 5,7--10,6 ц/га, вміст ефірної олії -- 3%.

Рекомендований для вирощування на Поліссі для харчової промисловості.

Пултівський-1 -- середньостиглий сорт селекції Інституту кормів УААН, отриманий методом індивідуально-групового добору з сорту Хмельницький. Кущ прямостоячий, компактний, висотою 110--160 см. Листя зелене, видовжено-овальне, розсічене. Розміщення листків чергове. Урожайність сировини (насіння) -- 18--23 ц/га, вміст ефірної олії -- 3,8--4,1%, валовий збір -- 94--116 кг/га. Рекомендований для зони Степу.

3.4 Фенхель

Види фенхелю мають різну тривалість життя -- від типово однорічних до багаторічних, але переважно його ви рощують як однорічну культуру. Це -- трав'яниста рослина з стеблом, яке щороку відмирає. Корінь веретеноподібний, зверху гіллястий. Листки перисторозсічені. Квітки ясно-жовтого кольору, зібрані у суцвіття-зонтик. Плоди яйцеподібновидовжені, достигаючи, розпадаються на напівплодики і легко осипаються. З насіння фенхелю добувають ефірну олію, яку використовують переважно для одержання атенолу та інших сполук [1].

Мерцишор -- сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Отриманий методом індивідуального систематичного відбору з гібридної популяції.

Кущ напівзімкнутий, низькорослий, висотою 90--105 см. Стебло округле, порожнисте, без опушення. Листя яскраво-зелене, яйцеподібнотрикутне, багаторазовопе-ристорозсічене. Розташування листків -- чергове. Квітки жовті, дуже дрібні, зібрані у суцвіття складний зонтик, ід -- двосім'янка, достигання дружне. Сорт скоростиглий, вегетаційний період -- 124--130 діб. Відносно стійкий до осипання. Урожайність насіння -- 15--29 ц/га, вміст ефірної олії -- 7,1%, валовий збір -- до 98 кг/га.

Рекомендований для зони Полісся для потреб харчової промисловості.

3.5 М`ята

Рід багаторічних трав'янистих рослин родини губоцвітих, який об'єднує багато видів, відомих з давніх-давен. У наш час використовують лише деякі з видів -- м'яту перцеву, кучеряву, довголисткову, яблучну та ін. Вирощують головним чином для одержання ефірної олії, яку широко застосовують у медицині, харчовій, парфюмерній та лікеро-горілчаній промисловості.

М'ята розмножується вегетативно -- кореневищам и, зрідка розсадою. Стебло чотиригранне, гіллясте, висотою 50 -- 100 см. Листки черешкові, яйцеподібноланцетні, вкриті з обох боків дрібними маслянистими залозками. Квітки дрібні, зібрані в супротивні кільця. Плід складається з чотирьох однонасінних чорно-бурих горішків. Збирають сировину м'яти, коли зацвітає 50% рослин. Це забезпечує високий урожай листя, значний вихід ефірної олії та високу її якість.

До Реєстру сортів рослин України занесено 12 сортів м'яти різних напрямків використання.

Лідія -- новий сорт селекції Інституту лікарських рослин УААН, рекомендований для вирощування в поліській зоні України для одержання аптечної сировини. Рослина багаторічна, утворює розгалужене горизонтально розміщене кореневище. Стебло прямостояче, висотою 72--85 см, світло-зелене, не опушене. Листя середнього розміру, широкояйцеподібне. Квітки лілові, зібрані в суцвіття. Сорт середньостиглий, не вилягає, зимостійкий, стійкий до посухи та осипання, не уражується іржею [12].

Урожайність сировини при 55%-ній вологості становить 117 -- 130 ц/га, що забезпечує збір ефірної олії 75--80 кг/га. Вміст її -- 2,1 -- 3,5%, ментолу -- 55,6 -- 59%.

Українська перцева -- сорт селекції Прилуцької науково-дослідної станції й Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Занесений до Реєстру сортів рослин України з 1998 року. Сорт перцево-м'ятного типу, високопродуктивний, екологічно стійкий, дає ефірну олію високої якості. Від сорту Краснодарська-2 відрізняється відсутністю вираженого опушення листя і стебла, більш розкішним суцвіттям та дрібними листками, а від сорту Прилуцька-6 -- темнішим їх забарвленням. Урожайність зеленої маси -- 114 -- 302 ц/га, вміст ефірної олії в листках -- 3,34 -- 3,65%. Вміст основних компонентів в ефірній олії: ментолу -- 50--56%, ментону -- 29--32%. Сорт посухостійкий, стійкий до вилягання та осипання, придатний для механізованого вирощування та збирання. Рекомендований для культивування в зоні Полісся для потреб харчової та фармацевтичної промисловості.

Ментолова олія в малих дозах підвищує апетит, діє добре при позивах на блювання, усуває спазми, особливо при кольках у шлунку, кишечнику і жовчних шляхах, виганяє гази при метеоризмі, збуджує секрецію печінки і підшлункової залози, діє адстригентно і протизапально. На жовчний міхур діє жовчогінно і болетамувально. Завдяки вказаній дії листя є добрим засобом при лікуванні функціональних захворювань шлунка і жовчних шляхів, жовчнокам'яної хвороби, хронічного панкреатиту, порушеннях травлення, нудоти, блюванні, діареї. Ментол викликає рефлекторне розширення коронарних судин при стенокардії (входить до складу валідолу). Діє антисептично і болетамувально при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при бронхіті і бронхоектазії (приймають внутрішньо та у формі інгаляції). М'ятна олія, застосована у формі спиртового розчину, діє місцево знеболююче при невродерміті. Народна медицина радить м'яту ще й при запамороченні, безсонні, головному болю, меланхолії, епілепсії, апоплексії. Відвар листя використовується для купелей при нервовому збудженні, для полоскань при запаленні ясен, зубному болю і гидкому запаху в роті. Відвар у червоному вині (1 : 10) застосовують при запаленнях шкіри і свербінні на шкірі.

3.6 Лаванда

Батьківщина -- Приморські Альпи. Лаванда звичайна належить до родини губоцвітих. Це куляста, вічнозелена, напівкущова рослина висотою 35--50 см. Корінь мичкуватий, дерев'янистий, глибоко проникає в грунт. Листя ясно- або сіро-зеленого кольору, ланцетолінійне, вузьке. Надземна частина дуже розгалужена (до 500 гілок). Квітки фіолетові або бузкові, зібрані в кільця і колоскоподібні суцвіття. Плід -- чотиригранний горішок. Розмножується вегетативно -- горизонтальними відсадками, однорічними живцями або поділом куща. Сировину -- колоскоподібні суцвіття -- збирають у фазі повного цвітіння, але доки квітки не зів'яли [1].

Ізида -- сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Кущ компактний. Коріння стрижневе. Листя сіро-зелене. Квітки фіолетового або (у 10% рослин) бузкового кольору, зібрані в суцвіття -- колосоподібне кільце. Цвітіння починається на 6--7 днів пізніше від сорту Степова. Рослина більш зимостійка. Розмножується насінням. Вміст ефірної олії в суцвіттях -- 6,0-- 6,9%, збір -- 65,7--127,4 кг/га, вміст ліналілацетату -- 38--46%. Сорт рекомендований для вирощування в зоні Степу для потреб парфюмерної промисловості.

3.7 Шавлія мускатна

Вирощують для одержання ефірної олії, яка завдяки приємному запаху використовується в парфумерній промисловості. Крім того, вона має фіксуючі властивості, тобто закріплює в композиції легко звітрювані пахучі речовини інших компонентів.

Шавлія -- дворічна рослина з родини губоцвітих. Розмножується насінням. У перший рік вегетації утворюється листкова розетка, а на другий рік -- квітконосні пагони. Але сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН Кримська однорічна, на відміну від інших, має однорічний цикл розвитку, що дає змогу вирощувати його поряд з іншими однорічними культурами, підтримувати та розвивати насінництво. Кущ зімкнутий, висотою 80 см. Стебло прямостояче, слабоопушене. Листя зелене, овальносерцеподібне, середньопушене. Квітки світло-бузкові, зібрані у суцвіття -- несправжню китицю. Вміст ефірної олії в абсолютно сухих суцвіттях 1,35-- 1,43%, валовий збір -- 26,4--54,5 кг/га. Вміст ліналілацетату в ефірній олії -- 81,5--83,5%. Парфюмерна оцінка сорту -- 4,3 бала. Розмножують шавлію насінням, розсадою та вегетативно -- поділом куща і живцюванням. Сировину заготовляють два-три рази за сезон. Сорт рекомендований для вирощування в зоні Степу для потреб парфюмерної промисловості.

3.8 Кріп городній

Кріп (Anethum graveolens L.). Синоніми: копер, цап, кроп (укр.), шивит (узбек.), самит (Арм.), Кама (вантаж.), тилль (эсгом.).

Батьківщина - Південна Європа, Єгипет, Мала Азія. У Західній і Північній Європі відомий з XVІ століття. Розповсюджений як культурна городня рослина повсюдна. Легко вирощується в домашніх умовах у шухлядах, горщиках протягом усього року [10].

Кріп - одна із самих розповсюджених в Україні пряностей. Однак його традиційне застосування - у салати, супи, м'ясні другі блюда, а також при засолюванні огірків і помідорів - обмежено літнім часом. Кріп у нас звикли застосовувати тільки у свіжому виді. Заготівля кропу на зиму, за винятком застосовуваної подекуди і лише іноді соляної суміші, майже не ведеться. Треба помітити, що соляна суміш ліквідує багато коштовних якостей кропу, не дає справжньої консервації. А тим часом кріп можна успішно сушити і зберігати в сухому виді протягом усього року. При правильному сушінні кріп не втрачає ні кольору, ні своїх властивостей.

Сухий і свіжий кріп можна в збільшених дозах уживати при гасінні і смажень риби, особливо салаки (так називана салака по-фінськи). Для цього треба густо пересипати рибу кропом, змішаним з чорним перцем, петрушкою і цибулею так, щоб вона була закрита кропом і лежала б на підстилці з зелені. У такий спосіб можна жарити всяку морську рибу - вона стає значно ніжніше.

Узимку поряд із сушеним кропом можна вживати також насіння кропу, що дуже добре зберігаються. Їх можна вводити при випіканні коржів і пампушок, у супи, маринади, додавати в юшку, до відварної і тушкованої риби.

Крім власне кропу в сучасній кухні вживають також кропову олію (у дрібних дозах) і кропову есенцію, що представляє собою 20%-ный спиртової розчин кропової олії. Користуватися цими концентрованими пряностями треба досить обережно, щоб не зіпсувати блюдо. Частіше вони застосовуються не в домашній кухні, а в суспільному харчуванні.

У домашній кухні можна готувати кроповий настій для замісу на ньому лапшового тесту. Він повідомляє дуже приємний аромат домашній локшині. Робиться він нескладно. У неглибоку каструлю кладуть мелконарезанный кріп, заливають невеликою кількістю води і наполягають 2 години. Після цього кріп добре віджимають і на отриманому настої замішують локшину. У результаті локшина і суп виходять дуже ароматними, причому аромат цей дуже тонкий і ніжний [11].

Плоди кропу тонізують слизову оболонку шлунка і діють кармінативно (гонить гази), діуретично (сечогінно), спазмолітично, пригнічує рефлекс блювання при морській хворобі, діє седативно і лактогінно (молокогінно). Використовуються при лікуванні артеріальної гіпертонії, профілактично при стенокардії, при безсонні, метеоризмі, кольках у животі, при нестачі молока у годувальниць, для підвищення апетиту і поліпшення травлення. Водний екстракт плодів кропу у співвідношенні 2,5: 100 дає заспокійливий ефект при кишкових кольках у малят. При гострому і хронічному бронхіті стимулює відхаркування, оскільки розріджує секрети і активізує війчастий епітелій.

Висновок

Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність ефірної олії, яка нагромаджується в рослині або окремих її частинах -- насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, що надають рослинам специфічного запаху, їй притаманна леткість та масляниста консистенція, а основу становлять суміші різних органічних сполук, серед яких найголовнішими є терпеноїди.

Ефіроолійні рослини використовуються в багатьох галузях народного господарства та з різною метою в житті людини.

Одні ефіроолійні рослини використовуються в якості кормових культур для тварин, інші в якості харчових продуктів, приправ до різних страв для потреб людини. Ефіроолійні культури багаті на вітаміни.

Значна кількість ефіроолійних культур використовуються як лікарські рослини. Ефіроолійні рослини це в переважній більшості квіткові рослини, вони служать також естетичними чинниками на планеті. Одні і ті ж рослини можуть використовуватися з різною метою, а саме: і як лікарська рослина, і як квіти, і як харчова сировина.

Література

1. Глазачова Л. Ефіроолійні культури: квіти і ліки. // Дім, сад, город. - 1999. - № 8. - С. 24 - 27.

2. Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. - М.: Мысль, 1976. - 360 с.

3. Гусанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - 160 с.

4. Грисюк Н.М., Клин Е.К. Дикорастущие пищевые технические и медоносные растения Украины: Справочник. - К.: Урожай, 1993. - 208 с.

5. Крецу Л.Г. и др. Мир пищевых растений. - Кишенев: Тимпул, 1989. - 328 с.

6. Погорлецкий Б.К., Балаян В.М. Рассказы о масличных растениях. - М.: Агропромиздат, 1986. - 176 с.

7. Похлебкиен В.В. Все о пряностях. Виды, свойства, применение. - М.: Пищ. пром-сть, 1973. - 208 с.

8. Скоряк Г.А. Коріандр на грядці. // Дім, сад, город. - 1998. - № 10. - С. 26.

9. Скляревский Л. Я., Губанов И. А. Лекарственные растения в быту. - М.: Россельхозиздат, 1976.

10. Соколов С. Я., Замотаев И. П. Справочник по лекарственным растениям. - М.: Медицина, 1984.

11. Стекольников Л. И., Мурох В. И. Целебные кладовые природы. - Минск: Ураджай, 1981.

12. Юрченко Л.А., Василькевич С.И. Пряности и специи. - М.: Полымия, 1989. - 222 с.

Страницы: 1, 2


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.