бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Фауна гризунів Куликівського району

Фауна гризунів Куликівського району

  • Зміст
  • Вступ
  • 1. Загальні відомості про ряд Гризуни: загальна характеристика, поширення, класифікація
  • 2. Характеристика найбільш поширених видів гризунів Куликівського району
    • 2.1 Звірі - синантропи, лісових масивів і зелених насаджень
    • 2.2 Гризуни відкритих просторів
  • 3. Шкода гризунів для людини та засоби боротьби з найбільш численними представниками
  • 4. Збирання живих об`єктів гризунів
  • Висновок
  • Список використаної літератури
Вступ

Тваринний світ -- одна з основних складових частин природного середовища і природних багатств нашої Батьківщини.

Гризуни, становлять велику й різноманітну групу серед тваринного світу нашої країни. Вони живуть скрізь, де є для них їжа та сприятливі умови життя: у лісах, на луках, гірських масивах, у морях, на узбережжях водойм у сільськогосподарських угіддях, у садах і парках, житлових і господарських будівлях.

Куликівський район Чернігівської області розташований в зоні помірного клімату, який є сприятливим для життєдіяльності багатьох тварин, а також характеризується різноманітною рослинністю. Вирощування сільськогосподарських культур, а саме зернових, бобових, коренеплодів сприяє розповсюдженню різних тварин, а особливо гризунів, для яких вирощувані культури є гарним кормом.

Склад диких звірів у природному середовищі, не зважаючи на іноді здавалося б однакові умови життя, неоднаковий. Він залежить від багатьох екологічних умов: особливостей деревостану, наявності чагарникових заростей, трав'янистого покриву, температурних умов, вологості повітря, висоти снігового покриву, складу ґрунту тощо.

У наш час дуже часто домінуючу роль у розселенні-звірів відіграють зміни людиною природного середовища, що примушує тварин пристосовуватися до нових умов існування або мігрувати. Є тварини, які не витримують змінених умов і гинуть. Тому кількість окремих звірів у природі невелика.

Крім користі, більшість видів гризунів завдають і шкоду. Наприклад, дуже шкодять сільському господарству мишовидні гризуни, які в роки масового розмноження знищують значну частину врожаю. Не менш шкідливі ссавці для людини як джерело небезпечних хвороб. Звірі впливають також на процеси лісовідновлення, формування трав'янистого покриву та структури ґрунту.

Не все ще з біології окремих видів гризунів вивчено досконало, тому кожне спостереження, використане вченими-зоологами, може бути спрямоване на охорону, раціональне використання й збагачення тваринного світу нашої країни.

Дана тема досить актуальна, оскільки клас гризуни досить численний, і недостатньо вивчена, особливо для районів Чернігівської області.

Мета курсової роботи - з`ясувати видовий склад ряду Гризуни на території Куликівського району Чернігівської області.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

визначити основні особливості та дати загальну характеристику ряду Гризуни;

охарактеризувати найбільш поширені види гризунів в Куликівському районі Чернігівської області;

проаналізувати негативну роль для людини гризунів та засоби боротьби з ними;

ознайомитися з методичними порадами, щодо збирання та зберігання гризунів.

Об'єктом дослідження є особливості будови та поширення гризунів.

Предмет курсової роботи складає різноманітність представників ряду Гризуни на території Куликівського району.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення особливостей та різноманітності видового складу гризунів в межах Куликівського району Чернігівської області.

У процесі дослідження використовувалися формально-логічний, системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, порівняльний та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Загальні відомості про ряд Гризуни: загальна характеристика, поширення, класифікація

Ряд Гризуни - найпоширеніший ряд ссавців (належить близько третини усіх звірів, що населяють земну кулю), більшість із яких дрібного та середнього розмірів (довжина тіла - від 5 до 130 см, маса - від 6 г до 60 кг). Гризуни живляться переважно рослинною їжею, у зв'язку з чим мають своєрідну будову зубної системи. У них у кожній щелепі є по парі великих долотоподібних різців, які не мають коренів і ростуть постійно. Тверда емаль вкриває лише передню частину різців, тому вони сточуються і завжди залишаються гострими. Ікол немає. Між різцями і кутніми зубами є беззубий проміжок - діастема. Кутні зуби мають плоску або тупогорбкувату поверхню і служать для перетирання рослинної їжі. Кишки довгі; добре розвинена сліпа кишка, що виконує роль бродильного чана. Характерне раннє статеве дозрівання і висока плодючість. У фауні України зустрічається 41 вид з 9 родин.

Родина Білячі - Sciuridae - об'єднує звірків середніх розмірів (довжина тіла - 6-60 см), у яких задні кінцівки майже вдвічі довші за передні. Більшість активні вдень. Зимою багато з них впадає в сплячку. Окремі роблять запаси їжі. Розмножуються 1-3 рази на рік. За способом життя - деревні, напівдеревні форми, а також норники. В Україні поширені представники родин Білки, Ховрахи, Бабаки.

Родина Мишачі - Muridae - включає переважно дрібних гризунів з видовженою і загостреною мордочкою, порівняно великими очами і добре розвиненими вушними раковинами. Хвіст здебільшого довгий, покритий кільцями лусочок, позаду яких розміщені зрідка волосини. Кінцівки довгі, особливо задні, що забезпечує можливість швидко бігати і добре стрибати. Більшість живе в норах, проте є деревні і підземні форми. Висока пластичність забезпечила пристосування до життя в антропогенних ландшафтах та поряд з людиною (синантропами стали миші і пацюки). Поширені по всій земній кулі. У сплячку не впадають. Присмеркові та нічні тварини. У місцевостях з теплим кліматом розмножуються цілий рік; у приплоді - від 1 до 22 малят. Тривалість життя -- 1-3 роки. Мишачі -- масові шкідники сільського, лісового і комунального господарства, небезпечні поширювачі й переносники багатьох захворювань. Належать пацюк сірий (Rattus norvegicus), пацюк чорний (R. rattus), миша хатня (Mus musculus), миша жовтогорла (Apodemus flauicollis), миша лісова (A. sylvaticus), миша маленька Місrітуs minutus, (остання будує із трав'янистих рослин кулеподібні гнізда, які розміщує серед рослинності над землею) та миша польова (A. agrarius). Миша польова - невеликий гризун (довжина тіла - до 12,5 см), поширений у лісовій та степовій зонах, за винятком посушливих районів степу. Вологолюбна тварина, тому заселяє зволожені біотопи. Живиться різноманітною їжею: насінням, коренеплодами, зеленими частинами рослин та ін. Протягом сезону одна особина знищує до 3 кг зерна і 7 кг зеленої маси. Статева зрілість у самки настає в тримісячному віці; вагітність триває 22 дні. Дає 3-4 приплоди по 5-8 мишенят.

Родина Хом'якові -- Cricetidae -- об'єднує гризунів, що мають довжину тіла від 5 до 35 см. Поширені по всіх материках (крім Австралії). Є серед них норники, підземні та напівводні форми, що позначилося на особливостях організації та поведінки. Належать водяні полівки (рід Arvісо1а); сірі полівки (рід Місrоtus), серед яких полівка снігова (Microtus nivalis), поширена в Карпатах на висоті до 2000 м і потребує охорони; хом'яки (рід Cricetus) та ондатри (рід Ondatra).

Родина Боброві - Castoridae - у фауні України представлена одним видом - річковим бобром (Castor fiber), поширеним у Лісостепу та Поліссі. Це найбільший серед гризунів фауни України (довжина тіла - до 120 см, маса -- 20-30 кг). Оселяються бобри по берегах лісових рік із повільною течією, стариць та озер, де у високих берегах влаштовують нори. Якщо ж береги низькі, будують із хмизу хатки діаметром до 10 м і висотою 1-3 м. Вхід у нору або хатку завжди під водою. У водоймах із непостійним рівнем води споруджують греблі зі стовбурів дерев, гілок та хмизу, скріплюючи їх глиною, мулом. Іноді бобри влаштовують ще й канали, якими сплавляють заготовлений деревний корм [4, 536].

Літом живляться переважно трав'янистими рослинами. Восени інтенсивно валять дерева, запасаючи корм на зиму. Активні вночі, а також уранці і ввечері. Навесні самка народжує від 2 до 5 малят, які через один-два дні уже можуть плавати, а в три тижні починають самостійно живитися рослинним кормом. Бобер - один з найцінніших промислових звірів України. Гарне блискуче хутро цих тварин (від світло- до темно-каштанового і навіть майже чорного забарвлення) має високі якості і дуже ціниться. Секрет мускусних залоз, так званий бобровий струмінь, використовується в парфумерії і медицині. Проте найголовнішим є те, що ці тварини-будівельники, заселяючи водойми, підтримують постійний рівень води у них; тут селяться птахи, з'являється риба. Отже, бобри як важливий компонент екосистеми, сприяють підтриманню її в стані гомеостазу (гр. homoios -- "подібний, однаковий" і stasis - "стан"), тобто динамічної рівноваги. Через незначну чисельність полювання на бобрів заборонене; з метою збільшення кількості створено ряд заказників.

Родина Нутрієві - Myocastoridae - представлена 1 видом - нутрією, або болотяним бобром, -Myocastor coypus (довжина тіла - до 80 см, маса - 9 кг). Веде напівводний спосіб життя. В Україні нутрію розводять у клітках, а також у напіввільних умовах у більшості областей. Батьківщина -- Південна Америка. Оселяються звірки в слабо проточних чи стоячих водоймах, зарослих водяною та прибережною рослинністю. Живуть у норах до 5 м, прокладених вище рівня води, що закінчуються гніздовою камерою; вхідний отвір під водою. Якщо умови для риття нір відсутні, влаштовують гнізда в густих заростях очерету або рогозу. Живляться рослинною їжею (нагонами та кореневищами очерету, рогозу, полюбляють. латаття, рдесник, валіснерію). Зрідка споживають молюсків, раків, п'явок. Їжу поїдають, як правило, на кормових площадках. Нічні та сутінкові тварини. Розмножуються двічі на рік. У приплоді 5-8 малят (іноді 12-14). З двох місяців ведуть самостійне життя, а з чотирьох -- самки здатні до розмноження. Нутрія - важливий об'єкт промислового і кустарного звіроводства. Особливо красиве її хутро з вискубаною грубою остю, воно шовковисте і міцне. Одержано багато кольорових мутацій. М'ясо нутрій використовують у їжу.

Родина Вовчкові, або Соні, - Gliridae - об'єднує звірків, що зовнішнім виглядом нагадують маленьких білок. Хвіст укритий волоссям, очі великі, вушні раковини розвинені добре. Вовчки нашої фауни ведуть деревний спосіб життя. Активні вночі. Живуть у гніздах, збудованих із рослин, а також у дуплах. Живляться здебільшого плодами і насінням деревних порід, а також комахами, яйцями птахів і пташенятами. Поширені в Поліссі, Лісостепу та Карпатах. На зиму залягають у сплячку (сплять по півроку). Самки раз на рік народжують 2-9 малят. У нашій фауні зустрічаються вовчки: сірий (Glis glis), лісовий (Dryomys nitedula), садовий - Eliomys quercinus (занесений до Червоної книги) та горішниковий (Muscardinus avellanarius) [4, 540].

Родина Сліпакові - Spalacidae - об'єднує гризунів, що ведуть виключно підземний спосіб життя. Довжина тіла -- 16-35 см. Вушні раковини та очні отвори відсутні, кришталик редукований. Землю риють за допомогою добре розвинених різців. Узимку активність знижена. Живляться підземними частинами рослин; роблять запаси. У лісостеповій і степовій зонах Лівобережжя поширений сліпак звичайний (Spalax microphtalmus); сліпаки буковинський (S. graecus) та піщаний (S. arenarius) як нечисленні види занесені до Червоної книги України.

2. Характеристика найбільш поширених видів гризунів Куликівського району

2.1 Звірі - синантропи, лісових масивів і зелених насаджень

Пацюк сірий

Серед усіх мишовидних гризунів фауни пацюк сірий найкраще пристосований до життя поруч з людиною.

Як і в усіх гризунів, у пацюків одна пара міцних різців загостреної, долотоподібної форми, які не мають коренів і ростуть протягом усього життя тварини. Дуже розвинені різці відіграють велику роль у живленні цього гризуна.

Пацюк сірий -- найбільший серед усіх мишовидних гризунів. Довжина його тіла понад 240 мм. Хвіст довгий, майже голий, має вигляд лускатих кілець, становить близько 75 % довжини тіла. Волосяний покрив досить густий. Забарвлення різноманітне -- від світлого рудувато-бурого до темного вохристо-бурого. Черево білувате, досить помітно відмежовується від верхньої частини тіла.

Улюбленими місцями оселення пацюків є різноманітні будівлі, особливо там, де погані санітарні умови, а по великих містах вони тримаються смітників, стічних каналів тощо. Відомі випадки таких незвичайних умов життя цих тварин, як холодильники, де вони оселялися в термоізоляційній обшивці і навіть розмножувалися при мінусовій температурі.

У природних умовах пацюки риють собі нори, які відрізняються від нір водяних полівок простою будовою. Найбільш активні вони у вечірні та нічні години, ті ж, які живуть за межами населених пунктів, діяльні протягом доби.

Хоч пацюки належать до типових гризунів, але за характером живлення вони всеїдні. Живучи поруч з людиною, живляться переважно продуктами харчування людини, фуражним зерном, овочами, харчовими покидьками тощо. Це злобні й обережні тварини. В природних умовах живляться майже виключно тваринною їжею: молюсками, жабами, ящірками, мальками риб, яйцями і пташенятами птахів, які селяться на землі. Охоче полюють на комах і мишовидних гризунів [5, 18].

Важлива біологічна особливість пацюків -- виключно висока плодючість. Розмножуються протягом цілого року, але найінтенсивніше у весняно-літній період.

Кубла для малят пацюки, що живуть у людських і господарських будівлях, влаштовують у затишних темних закутках, під підлогою, в стінах тощо. У природних умовах кубла мостять у норах водяних полівок або риють нори по берегах водойм, під корінням дерев. Вистеляють кубла ганчір'ям, шматками паперу, пір'ям, сухим листям тощо. Вагітність триває 21 день. Самки народжують три-чотири приплоди на рік, у кожному за сприятливих умов буває до сімнадцяти малят, які дуже швидко розвиваються і вже в 35-денному віці стають статевозрілими. Тримісячні самки, які добре живляться, уже дають перші приплоди.

Пацюки належать до найшкідливіших гризунів нашої фауни. Один пацюк за рік знищує понад 17 кг різноманітних харчових продуктів. Пацюки забруднюють і розтягують цінні їстівні продукти, псують тару, дерев'яні частини будівель, меблі, паперові та шкіряні вироби.

Істотної шкоди пацюки можуть завдавати на птахофермах, де нерідко загризають курчат і каченят.

Оселяючись біля водойм, у яких розводять і вирощують риб, пацюки завдають значних збитків: добре плаваючи, вони живляться тут майже виключно мальками і навіть цьоголітками риб.

Особливо небезпечні пацюки як мікробоносії і переносники збудників тяжких захворювань людини і свійських тварин (сказу, чуми, черевного тифу, ящуру, дезинтерії тощо).

Усе це свідчить про необхідність винищення пацюків у населених пунктах.

Миша хатня

Хатньою цю мишу називають тому, що переважна більшість цих гризунів все своє життя проводять у житлових і господарських будівлях людини тощо. Це типові синантропи. Але влітку їх можна зустріти в садах, городах, на хлібних ланах, у скиртах соломи тощо.

У давні часи хатні миші були розповсюджені лише на півдні Європи і Азії, але в міру розселення людини вони проникли далеко на північ і тепер звичайні в усіх зонах материків. Основна умова оселення хатніх мишей -- забезпеченість кормами, температурні ж умови відіграють другорядне значення.

Хатня миша -- невеликий гризун, розмір тіла якого близько 90 мм. Хвіст коротший за тулуб, вуха округлі [5, 20].

Забарвлення волосяного покриву спини одноколірне -- брудно-сіре з рудуватим відтінком, черево -- білувате або світло-сіре. Таке забарвлення робить цих гризунів, які ведуть звичайно нічний спосіб життя, майже непомітними. Іноді зустрічаються рудуваті або інтенсивно темнозабарвлені, у яких лише черево світлішого кольору.

Живуть хатні миші переважно в стінах, під підлогою, на горищах. будинків, там, де їм затишно. Оселяючись у природних умовах, вони риють неглибокі, нескладної будови нори з двома-трьома вхідними отворами. Кубла вистеляють із шматків паперу, ганчір'я, сухих травинок, бур'янів тощо. Живляться найрізноманітнішими харчовими продуктами, які розшукують у приміщеннях. У природних умовах -- майже виключно зерном і насінням сільськогосподарських культур, віддаючи перевагу олійним культурам (соняшник, коноплі тощо).

Розмножуються хатні миші в теплих приміщеннях, при наявності достатньої кількості корму, протягом усього року. Вагітність триває 20 днів. На рік буває 5 і більше приплодів, по чотирнадцять малят у кожному. Новонароджені малята сліпі, на 9-й день прозрівають, проте вони швидко розвиваються, через 20 днів після народження вони можуть самостійно жити, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватись.

Виключна плодючість мишей і невибагливість їх до умов існування сприяли тому, що вони стали одними з найбільш шкідливих гризунів, які завдають великих збитків як у житлових приміщеннях, так і в зерносховищах, продуктових складах тощо. Не менш небезпечні вони і як переносники збудників багатьох інфекційних захворювань.

У польових умовах важливим чинником боротьби з хатніми мишами є висока агротехніка, яка створює несприятливі умови для їх розмноження. Крім того, хатні миші стають здобиччю тварин, які ними живляться (ласок, степових тхорів, лисиць, сов тощо). Якщо поряд з мишами оселюються пацюки, кількість хатніх мишей зменшується, і поступово вони зовсім зникають. Пацюки витісняють хатніх мишей.

Білка звичайна

Останні десятиріччя все частіше можна бачити лісових звірів -- білок у міських парках, в садах, приміських лісосмугах, тобто недалеко від людських осель, тому ми відносимо їх до синантропів, тобто супутників людини. Білка належить до найбільш красивих, граціозних тварин нашої фауни. Голова її невелика, округла, з широким лобом, вуха досить великі, стоячі, з китицями довгих волосків, особливо виразних узимку. Тіло витягнуте, завдовжки понад 20 см, гнучке. Задні лапки добре розвинені. Хвіст пухнастий, густо вкритий волоссям. Довжина хвоста майже дорівнює довжині тіла, лапи чіпкі, з гострими загнутими кігтями на пальцях.

Серед усіх наших лісових звірів білки найкраще пристосовані до деревного способу життя. Вони добре лазять по стовбурах дерев і можуть робити великі, затяжні стрибки.

Досить часто в пошуках їжі білки спускаються на поверхню ґрунту, але тут вони не такі спритні і при найменшій небезпеці вилазять на дерево.

Забарвлення хутра у наших білок досить мінливе і залежить від району поширення їх на території України та особливо від сезону року.

Верхня частина тіла влітку інтенсивно червоно-каштанова, з різними рудуватими відтінками, взимку -- димчасто-бурувато-сіра. Забарвлення карпатських білок темно-буре, майже чорне [5, 22].

Живляться білки найрізноманітнішими кормами: горіхами ліщини, насінням хвойних дерев, зеленою корою та бруньками з пагонів широколистяних дерев, комахами, яйцями птахів і навіть пташенятами. Значне місце в живленні білок улітку займають ягоди та гриби.

Цікавим у живленні білок є те, що вони дуже старанно запасають на зиму корми -- жолуді, горіхи, гриби, які ховають у дуплах, під опалим листям або "консервують" -- розвішують на сучках дерев (мал. ). Іноді в білчиних запасах бував до трьох і більше кілограмів добірних горіхів.

Білки -- денні тварини. Особливо діяльні вони в ранішні години.

Про наявність білок легко дізнатися по тих погризах, які залишають вони в місцях живлення.

Узимку можна побачити характерні сліди білок на снігу. Білки залишають відбитки всіх чотирьох ніг: попереду довші, зі зближеними п'ятками -- відбитки задніх, позаду коротші -- зі зближеними пальцями -- відбитки передніх ніг. Напрям ходу визначається за положенням задніх ніг. Під час стрімкого бігу сліди значно далі відстоять один від одного.

Своє гніздо білки звичайно влаштовують у дуплі дерева, вистеляючи його сухою травою, листям, мохом тощо. Там, де немає зручних для гнізд дупел, вони, майстерно переплітаючи сухі гілочки обрісників, мох, будують кубло кулястої форми, з круглим вхідним отвором, яке підвішують між густих гілок у верхівках невисоких дерев. Усередині воно вистелено сухими стеблинками трав, мохом, пір'ям тощо.

У такому гнізді двічі на рік: перший раз -- у квітні, другий -- у кінці липня або в серпні, після 35-денної вагітності самки народжують малят. У кожному приплоді буває четверо-п'ятеро білченят. Перші дні після народження вони сліпі, голі й дуже немічні. Прозрівають лише в п'ята-тижневому віці, після чого швидко ростуть, а ще через два тижні намагаються самостійно добувати їжу. Покидають гніздо у двомісячному віці, проте і після цього ще деякий час продовжують ссати молоко матері. Дорослими стають на п'ятому місяці життя.

У зимову сплячку білки не залягають, але в люті морози та хуртовини по кілька днів сплять, не виходячи з теплого кубла.

Миша лісова жовтогорла

Серед багатьох мишовидних гризунів, що їх можна зустріти в лісі, мишу лісову, яка швидко прошмигне в траві серед чагарників, важко впізнати. Але уважно розглядаючи її ближче, легко побачити, що від інших мишей -- хатньої, польової, маленької та різних полівок -- вона помітно відрізняється.

Серед усіх мишей фауни України лісові миші мають найбільші розміри, довжина їх тіла досягає 13 см. Вони мають найдовший хвіст, що майже дорівнює довжині тіла разом з головою, очі великі, добре розвинені вушні раковини довгі й прямостоячі.

Волосяний покрив рудий з інтенсивно іржавим відтінком уздовж спини, черево яскраво-біле, між передніми кінцівками виразна жовта пляма, буває різної форми -- від смужки до овала.

Особливо улюбленими місцями лісових мишей є старі листяні ліси з добре розвиненими кущами ліщини й іншим густим підліском. Тут вони живуть у норах між корінням дерев, серед чагарників. Нори звичайно закінчуються гніздовою та кількома продуктовими камерами, у яких зберігаються запаси їжі, заготовлені на зимовий період. Рідше лісові миші влаштовують своє житло в дуплах старих дерев, невисоко над землею. Активні тварини вночі, хоч зрідка їх можна побачити і вдень.

Основу живлення лісових мишей становлять жолуді, горіхи, насіння з шишок ялини і сосни, горішки липи, плоди диких фруктових дерев тощо. Склад їжі залежить від сезонних явищ. Жолуді, наприклад, стають основним продуктом живлення в період їх достигання й обсипання на землю з першими заморозками (коли вони стають найбільш доступними для цих наземних гризунів). Зрідка, на відміну від інших мишовидних гризунів, лісові миші навіть не чекають, коли опадуть жолуді або горіхи ліщини, а вилазять за ними досить високо на дерева. Другорядне значення в живленні після жолудів і горіхів має ліщина. Хоч поживність її горіхів висока (містять 60 % жиру), кількість їх буває недостатньою. У роки, коли ці корми відсутні або їх не вистачає, лісові миші поїдають плоди липи, клена, береста, а в карпатських лісах -- бука (кормова поживність його горішків не менша, ніж жолудів дуба).

По залишках горіхів ліщини, згризених лісовими мишами, легко дізнатися про наявність саме цього виду мишовидних гризунів у певному районі лісового масиву, бо їхні кормові залишки істотно відрізняються від тих, які залишають білки або інші гризуни [5, 52].

Охоче поїдають лісові миші й різні гриби, тому в роки масового розмноження лісових мишей великий процент грибів виявляється пошкодженим: на їхніх шапках виразно видно сліди зубів цих звірків. Споживають також і різноманітних комах.

Розмножуються лісові миші в теплі пори року; починаючи з кінця березня, дають два, три і навіть чотири приплоди, народжуючи кожного разу по четверо -- шестеро малят. Ростуть малята дуже швидко; вже в місячному віці вони виходять з кубла, самостійно добувають їжу, тільки розмірами відрізняючись від дорослих. У тримісячному -- навіть можуть розмножуватись.

У зимову сплячку лісові миші не впадають. У разі негоди тижнями не виходять зі схованок, живлячись у цей час запасами, заготовленими восени. У теплі дні на сніговому покриві серед чагарників і бур'яну можна нерідко побачити стрибки мишей, які досягають до півметра у довжину. Сліди лісової миші відрізняються від слідів усіх інших мишей. Відбитки Її лапок зібрані купками і мають, як у білок, вигляд трапецій, між якими виразно тягнеться слід від довгого хвоста.

Лісові миші завдають лісовому господарству значної шкоди: в культурних лісових і плодових шкілках визбирують з ґрунту посівний матеріал (жолуді, горіхи), знищують молоді, проростаючі сходи, обгризаючи на них кору, тощо.

Страницы: 1, 2, 3


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.