бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Тропічні рослини

p align="left">Дерево какао називають шоколадним, бо саме його насіння є основою сировини, з якої виготовляють шоколад. Напій какао готують з порошку, одержаного з ферментованих насінин шоколадного дерева. Достоїн-ством какао є не лише своєрідний смак і аромат, а й наявність алкалоїда теоброміна, що тонізує і підбадьорює.

В Європі какао вперше з'явився в XVI ст. його першовідкривачем мало не став Колумб. Роз-повідають, що 1502 р. Колумб під час свого четвертого і останнього плавання у Новий Світ побачив поблизу одного з островів біля північного узбережжя Гондурасу велике каное майя і загарбав його. Ні золота, ні коштовностей в каное не було. Увагу Колумба привернули великі череп'яні глечики з маїсовим пивом незвичного смаку та велика кількість якогось «мигдалю», який індіанці, мабуть, цінили досить дорого. Але Колумб не надав значення цим червоним «бобам».

І лише через сімнадцять років іспанці при завою-ванні Південної та Центральної Америки звернули ува-гу на те, що індіанці, жителі тропічних лісів, широко використовують насіння дерева какао.

Ацтекам какао було відомо ще до приходу європей-ців, вони називали плоди цього дерева «какухуатль», звідки, можливо, і походить назва «какао». Піджарені насінини какао очищали від дерев'янистої оболонки, варили з водою, домішуючи трохи кукурудзяного бо-рошна. Потім цю масу ароматизували ваніллю і збива-ли в піну. Споживали її застиглою і холодною. То була щоденна їжа мексіканських індіанців -- «чокоатл», По-ходить ця назва від слів: чоко -- піниста, атл -- вода, або ще гірка вода.

Іспанські солдати спостерігали, як ацтекський імпе-ратор Монтесума щодня випивав п'ятдесят золотих чаш шоколаду, виготовленого в такий спосіб.

Коли Кортес 1528 р. з тріумфом повернувся до Іспа-нії, він привіз з собою не лише значну кількість бобів, а й описав, як їх використовують мексиканці. Шоколад дуже сподобався у метрополії і колоніях Іспанії, і його почали привозити в Європу спочатку в тому вигляді, в якому споживали ацтеки.

Величезна популярність какао відображена К. Ліннеєм у назві самої рослини, що в перекладі з грецької мови означає «їжа богів» -- від слів «теос» -- бог і «брома» -- їжа.

Гарячим і солодким напій какао почали виготовляти в Іспанії ще у XVI ст. Цей напій за своїми якостями значно кращий за холодний, який вживали в їжу інді-анці. Деякий час Іспанія мала монополію на продукти Нового світу, але недовго, бо вже в цьому ж столітті какао знала вся Європа.

Напій какао настільки сподобався, що навіть під час богослужіння у провінції Чьяпас (Мексика) його пода-вали знатним дамам.

Зростає шоколадне дерево у вологих тропічних лісах Америки, де утворює підлісок, місцями досить густий. Дерево невисоке, 3--8 м заввишки, інколи досягає 12 м, із стрижневим (завдовжки 1 м) і численними боковими коренями. Стовбур дерева прямий, гілки мутовчасті.

Темно-зелені листки овальні за формою, цільнокраї, блискучі і досить великі. Довжина листка коливається в середньому від 20 до 40 см, а ширина від 7 до 15 см.

Дрібні білі, жовті, рожеві або злегка червонуваті 5-членні квітки зібрані у невеликі багатоквіткові кауліфлорні суцвіття, що з'являються на стовбурі або на корі так званих основних, «скелетних» гілок, причому досить часто біля самої основи стовбура, а не на кінцях тонких гілок, як у більшості наших дерев.

Кауліфлорія характерна і для інших рослин тро-пічного лісу і є біологічним пристосуванням до запи-лення метеликами. Метелики, як відомо, літають не дуже високо, вони не можуть підніматися до верхівок дерев. Проте навіть і за таких умов не всі квітки запи-люються і дерево дає лише 20--50 плодів, які розміщуються на стовбурі в 5--8 рядів. А взагалі, процес запилення у шоколадного дерева вивчений недостатньо. Науковці відзначають, що йому властиве і самозапи-лення. Шоколадне дерево цвіте і плодоносить протягом цілого року, цвітіння інколи може перериватися посухою та зниженнями температури, але те й те дуже шкодить рослині. Так, посуха викликає повне опадання зав'язей. За сприятливих умов цвітіння настає на 2--3 році жит-тя сіянця і триває до 25--50-річного віку. Переважна більшість зав'язей опадає і лише 0,4--0,6% квіток дають плоди. Дозрівання плодів відбувається від 4 до 9 місяців залежно від сорту та умов догляду за де-ревами.

Плоди шоколадного дерева великі, видовженоовальні, сегментовані, на кінці загострені, нагадують товстий ребристий огірок до ЗО см завдовжки і 10 см у діаметрі. Вони зморшкуваті, важать від 300 до 800 г кожний. Зрілі плоди зрізають спеціальними ножами і складають у купи для пом'якшення оболонки. Плід містить рожеву кислувато-солодку пульпу з 25--60 червонуватими або брунатнуватими мигдалеподібними насінинами, розмі-щеними у 5 рядів по 5--12 насінин у кожному. Плоди розкривають і виймають насіння, а кислувато-солодку пульпу споживають на місці. Овальні насінини («боби») завдовжки 2,5 см, більш-менш стиснуті. Основну їх масу складають м'ясисті маслянисті сім'ядолі. Одне дерево дає 1--4 кг насінин на рік. Насіння складають у купи, ящики або спеціаль-ні баки і піддають ферментації. Всю масу час від часу перелопачують, не допускаючи нагрівання вище 50°. Бро-діння відбувається за допомогою особливого дріжджо-вого грибка, що руйнує причеплену до насіння пульпу. Після тижневого бродіння насіння відстає від пуль-пи, набуває фіолетово-брунатного або червонуватого відтінку, втрачає гіркоту, стає ніжним, характерним для какао, солодкуватим на смак, має тонкий аромат, що залежить від особливої ефірної олії, якої в їх складі лише 0,004%. Потім насіння повільно сушать. Висушене насіння білуватого кольору, терпке, трошки гіркувате, без за-паху. Якість насіння залежить від його оброблення. Насінини какао вкриті темно-брунатною, тонкою крих-кою дерев'янистою оболонкою, містять дрібні кам'я-нисті та великі слизисті клітини. Тканина сім'ядолей тонкостінна, до складу паренхими входять жирна олія, алейронові зерна і незначна частина крохмальних зерен, темно-фіолетові пігменти.

Насіння какао переробляють на спеціальних фаб-риках. Спочатку його піджарюють, після чого оболонка легко знімається машиною. Оболонка, що займає 10-- 15% об'єму насінини, називається какаовелою; у ній до 1% теоброміну. Деякі промисловці добавляють какаовелу у дешеві низькосортні сорти шоколаду. Очищене від оболонки насіння містить 45--55% жирної олії, білкові речовини, 1--2% теоброміну. Ядро насінин по-дрібнюють в однорідну напіврідку пасту -- так званий гіркий шоколад. Ця маса і є тим матеріалом, з якого потім виробляють плитки шоколаду та шоколадні цу-керки, какаові порошок та олію. Для приготування плиток у «гіркий шоколад» до-дають цукор, ваніль, деякі спеції і обов'язково какаову олію. Так одержують шоколад, що містить 40--60% цукру, 20--25 жиру, 1--2 води, 1--2 клітковини і близь-ко 3% мінеральних речовин. Залежно від того, які ре-човини і в якій кількості додають у пасту, виготовляють різні сорти шоколаду: з молоком -- молочний, з «горі-хами» кола -- шоколад для туристів. У діабетичний шоколад замість цукру входить сахарин.

Щоб одержати какаову олію, пасту піддають гаря-чому пресуванню. Гарячу олію фільтрують і виливають у форми, де вона швидко застигає при кімнатній температурі. Подріблений жмих, що залишається після пре-сування, дає порошок, відомий у побуті під назвою «какао». І шоколад, і какаова олія містять алкалоїд теобромін, який збуджує нервову систему і посилює серцеву діяльність.

Какаова олія являє собою куски жовтуватого кольо-ру, які при прогорканні біліють, з приємним запахом і шоколадним смаком. Вона містить тригліцериди -- прості й змішані з кислотами: стеариновою, пальмітино-вою, лауриновою, арахіновою та олеїновою. За кімнат-ної температури вона має тверду консистенцію, пла-виться при 30--34°, тобто нижче температури людсько-го тіла, на чому й грунтується її застосування у ме-дицині.

Какаова олія під назвою Оlеum сасао входить в усі фармакопеї і використовується при виготовленні супо-зиторіїв, глобул та інших лікарських препаратів. Використовується вона в основному в кондитерському вироб-ництві. Крім того, її застосовують у косметиці для виробництва губних помад.

Шоколадне дерево -- надзвичайно теплолюбна рос-лина і може розвиватися лише при середній температурі близько 21° (мінімум -- не нижче 15°). Оптимальною температурою для нього є 40°. При 28° ріст дерев при-пиняється. Тому плантації розміщуються в дуже низь-ких широтах (між 20° північної і 20° південної широ-ти) і не дуже високо (450--600 м над рівнем моря). Саме у цих районах випадає 1100--1200 мм опадів на рік, що є оптимальною дозою для нормального існуван-ня шоколадного дерева. Проте слід зазначити, що воно не переносить близьких ґрунтових вод.

За природних умов шоколадне дерево росте без пе-ріоду спокою. Основним способом закладання планта-цій є насіневе розмноження, в той час як дикі форми відновлюються паростками від лежачих гілок. Галу-ження симподіальне, тому дерево утворює багато гілок.

Насіння вирощують у розсадниках з наступною висад-кою сіянців на плантації на відстані 3--4 м. У перші три роки сіянці досягають 1 м приросту щороку, а на третьому році життя ріст уповільнюється і від 3 до 10 років дерева збільшуються лише на 2 м. Таким чином, за 10 років шоколадне дерево досягає звичайної висоти.

Будучи за своєю природою елементом підліску, шо-коладне дерево в перші роки свого життя не переносить прямої сонячної радіації і тому потребує притінення, для чого на молодих плантаціях використовують маніок і банан, а для старших плантацій -- високорослі дерева.

На плантаціях шоколадне дерево починає плодоно-сити у 4--5 років, найбільші врожаї вони дають у 12-- 50 років. З 1 га одержують 1,5--2 т «бобів».

У культурі переважно поширені досить примітивні, близькі до диких, форми, відомі під назвою форастеро (fоrаstеrоs), з товстою кожурою у плодів. На зміну їм приходять досконаліші форми з ніжними плодами, такі, як кріольо (сriоllоs) і тринітаріо (trіnitаrіоs). Але ос-танні дві ще мало розповсюджені.

Найповніші колекції шоколадного дерева є на Три-нідаді, в Гані, Камеруні, Коста-Ріці, Флоріді (Міамі). Велика секційна робота провадиться в Гані, Еквадорі та Тринідаді.

Поряд з шоколадним деревом мають певне значення й інші види цього роду. Так, дерево какао вузьколисте (Тhеоbrоmа аngustifolia), поширене у Південній Мексиці і Центральній Америці, дало якісні сорти «соко-пуско» і «есмеральда», а другий вид -- дерево какао пе-руанське (Тhеоbrоmа bісоlоr), що містить мало теобро-міну і багато олії, йде для приготування різних напоїв, а також використовується як притінювач та підщепа для шоколадного дерева.

Дерево какао великоцвітне (Тhebrоmа grandiflorа), поширене у Бразилії, має великі, до 1 кг вагою, аромат ні та смачні плоди. З нього виготовляють освіжаючі напої.

Різні сорти шоколаду роблять з двох інших дерев какао: дрібноплодного (Тhеоbrоmа mісrосаrра) і пре-красного (Тhеоbrоmа sресіоsа).

XIII. Цукеркове дерево

Мало хто, особливо в дитинстві, не любить смачні цукерки. Всім добре відомо, що виготовляють їх на кондитерських фабриках і, мабуть, нікому не спаде на думку твердити, що груші ростуть на вербі, а цукерки -- на деревах.

Та не поспішайте з висновками, бо на світі є вид дерева, на якому ростуть справжнісінькі «цукерки». У побуті його так і називають -- цукеркове дерево, бо-таніки ж іменують його говенія солодка (Ноvеnіа dulcis) і відносять до родини крушинових (Rhamnaceae), тобто тієї самої родини, до якої належить відомий свої-ми лікувальними властивостями чагарник крушина лам-ка (Franguia alnus).

У природному стані цукеркове дерево поширене на півдні Китаю, в Індії, Японії, Кореї. Це невеликі ли-стопадні дерева, 8--15 м заввишки, з прямими стовбу-рами та шатровидними кронами, за зовнішнім виглядом дещо нагадують липу. Листки широкоовальні з гострим кінчиком, рідкозубчасті на краях, зверху яскраво-, а знизу білувато-зелені. Квітки запашні, зеленкуваті, зібрані у напівзонтичні суцвіття. Після відцвітання на їх місці утворюються кулясті, завбільшки з горошину, сухі плоди-коробочки з насінням.

А звідки «цукерки», якщо плоди сухі та неїстівні? А ось тут і розпочинається найдивовижніше.

Сухі плоди сидять на м'ясистих крохмалистих розрослих плодоніжках, які восени, на час достигання, на-бувають червонувато-брунатного кольору. Вони зав-довжки до 4 см, химерно покручені, завтовшки з олі-вець, їстівні, солодкі, чуть кислуваті, мають приємний аромат, а на смак нагадують ізюм у суміші з високо-сортною динею. Недаремне говенію називають не лише цукерковим, а й ізюмним деревом, солодконіжником і навіть кривим фініком.

Вживають плодоніжки свіжими, та ще смачнішими вони стають, коли їх підв'ялити або висушити. Висушені та спресовані плодоніжки містять майже 50% цукрів -- справжнісінькі цукерки! Використовують їх також у кондитерському виробництві та для одержання спирту.

Говенія солодка є єдиною плодовою культурою, в якої вживають не самі плоди, а плодоніжки. Варто від-значити, що у народній медицині Східної Азії ці плодо-ніжки та насіння використовують для лікування астми, а також від алкоголізму.

Деревина говенії, відома під назвою «японського червоного дерева», застосовується у виробництві меблів та музичних інструментів.

XIV. «Наркотичний кактус»

Кактуси... Хто не знає цих оригінальних колючих рослин? їх колекціонують, вирощують у кімнатах, оран-жереях, теплицях, провадять цікаві досліди по щеплен-ню, гібридизації.

Родина кактусових (Сасtасеае) налічує понад 2000 видів, поширених переважно в Америці. Саме до цієї родини належить одна з найдивовижніших за своїм впливом на людський організм рослин земної кулі: лю-дина, яка пожувала або з'їла кусочок висушеної чи свіжої рослини, половину доби відчуває надзвичайну фі-зичну і розумову активність, в неї зовсім зникає від-чуття втоми, голоду, спраги, немає потреби у сні, з'яв-ляється почуття всемогутності. Після цього ейфорічного піднесення настає депресія, і людина впадає у нарко-тичний сон, під час якого виникають яскраві галюцинації.

Так що ж то за рослина, здатна так впливати на лю-дину? Про її надзвичайні властивості знали ще старо-давні ацтеки. їхньою мовою цей кактус називається пейотль. В Європі ця рослина стала відомою тільки з 1790 р.У стародавній державі ацтеків вживати пейотль мали право лише жерці та імператорська родина, всі інші за це каралися смертю. Пізніше іспанці, які вог-нем і мечем насаджували на завойованих землях хри-стиянство, оголосили вживання пейотлю одним із найтяжчих гріхів, а повинних у цьому спалювали на вог-нищах. Проте всі ці заборони були марними. Індіанці продовжують користуватися пейотлем.

Й у наш час у США пейотль оголошений поза зако-ном як наркотична рослина і навіть його вирощування у колекціях заборонене.

Де ж росте ця дивовижна рослина і як вона вигля-дає? На обох берегах річки Ріо-Гранде у прикордонних районах США та Мексики, а також у Центральній Мексиці на високогірних степах і глинистих чи кам'янистих схилах зустрічається дивний кактус без шпичок. На как-тусі замість шпичок розвиваються пасма шерстистих утворів. Це і є знаменитий пейотль, або лофофора Вільямса (Lорhорhоrа wіllіаmsіі).

Невелика сукулентна, тобто соковита, надземна ча-стина рослини зростається з підземною, утворюючи ра-зом щось подібне до редьки або моркви. М'якуш рослини має дуже неприємний смак, що захищає її від поїдання тваринами. М'ясисті сіро-зелені надземні па-гони нагадують камінці, тому рослина малопомітна се-ред каміння. Найлегше її побачити, коли розкриваються невеличкі багатопелюсткові рожеві квітки. Пейотль зби-рають у період бутонізації, коли в ньому найбільше діючих речовин. У наш час цей вид кактуса зустрічається все менше, бо з'явилося надто багато бажаючих його вживати.

Зрозуміло, що дивовижні властивості пейотлю заці-кавили вчених. Вивченню їх присвячено чимало тракта-тів, книг, статей. Дослідження показали, що лофофора Вільямса містить 9 основних алкалоїдів. Одні з них на-лежать до групи стрихніноподібних, які збуджують ор-ганізм, інші -- до морфієподібних, що викликають галь-мівні реакції. Наприклад, алкалоїд аналонін заспокоює, але не викликає сну. Алкалоїд мескалін спричиняється до втрати відчуття часу, викликає яскраві зорові та слухові галюцінації. Саме цей алкалоїд і є найголовні-шим у пейотлі.

За свідченням багатьох авторів, вживання пейотлю не призводить до хворобливої наркоманії, але це, без-перечно, сильнодіючий наркотичний засіб різносторонньої дії. Індіанці здавна використовували пейотль як лі-карську рослину.

Внаслідок впливу на нервову систему лофофора Вільямса стала предметом релігійного культу деяких племен північно-американських індіанців, основним стрижнем особливої релігії -- пейотизму. Прихильники цього культу приписують непоказному, невеличкому кактусові зв'язок із всемогутніми силами природи, вважають його за втілення божества.

Неодмінний ритуал релігійних зборів -- споживання пейотлю, по суті, є не чим іншим, як своєрідною втечею від тяжкого життя у резерваціях у світ наркотичного забуття.

ХV. Маніок

Поряд з хлібними злаками людина здавна вживає в їжу багато рослинних продуктів, де вуглеводи є май-же єдиною речовиною, що засвоюється.

Особливе місце серед них посідають рослини, що постачають крохмаль. Головніші з них -- картопля, ба-тат, маніок, діоскореї, з вмістом крохмалю у бульбах 20--30%.

Із тропічних рослин-крохмалоносів найбільше зна-чення має маніок.

Рід маніок (Маnіhоt) належить до родини молочай-них (Еuрnоrbіасеае) і включає до 150 видів рослин, се-ред яких є як харчові, так і каучуконосні. У культурі досить давно відомі хлібні види -- маніок їстівний (Маnіhоt еsсulеntа) та маніок солодкий (Маnіhot dultis). Маніок їстівний (касава, тапіока) -- багаторічний чагарник, який за рік виростає до 3--4 м заввишки, з витким стеблом і п'яти-семилопатевими, а іноді й ціль-ними довгочерешковими листками. Квітки одностатеві, однодомні, з простою оцвітиною, зібрані у китиці до 20 см завдовжки. Чоловічих квіток у китиці буває до 200, жіночих -- до 20. Плід -- тригніздна коробочка.

Бічне коріння маніока потовщується, утворюються бульби, які розміщуються по 5--10 при основі стебла. У бічних коренях, що мають циліндричну форму і до-сягають 1 м завдовжки при загальній вазі до 15 кг, відкладаються поживні речовини. Щорічно одержують до 100 млн. т бульб цієї рослини.

Маніок активно культивують на його батьківщині -- у Бразилії, а також у Мексиці, Аргентині, Перу, Індоне-зії, Таїті, Мадагаскарі. Понад половину площ, зайнятих маніоком, розташовано у тропічній Африці. До речі, тропічна Африка, Ява, а також східна частина Бразилії за виробництвом маніока посідають перші місця у світі.

Маніок часто вирощують у країнах з примітивною агротехнікою. Іноді випалюють дику рослинність, а по-тім обробляють лише місця посадки маніока.

Розмножують маніок черенками, які закопують у рихлу землю у вертикальному положенні в рівень з по-верхнею ґрунту з інтервалом 1 м. Через 8--10 місяців після посадки рослини зацвітають і утворюють крохмалоносні потовщення.

Врожай збирають залежно від сорту, через 5--10-- 18 місяців, коли листя починає жовкнути та опадати. У цей час у коренях нагромаджується найбільша кіль-кість крохмалю. Якщо маніок призначений для безпосереднього вживання в їжу, його виконують у віці близько одного року, а в разі його переробки на крох-маль-- у віці 18--20 місяців. Урожай коренів маніока з 1 га у Бразилії досягає 45--60 ц, Малайзії --до 30 ц,

а в країнах тропічної Африки -- лише 10--15 и або навіть менше.

Найкращі врожаї маніок дає на легких ґрунтах, він посухостійкий. Важкі ґрунти малопридатні для цієї культури, вони різко знижують його врожайність, та й вибирати бульби важче.

Культура маніока позбавлена серйозних захворю-вань, мозаїки, її не чіпає навіть сарана. Черенки ма-ніока добре витримують тривале зберігання, і тому їх можна транспортувати в різні країни.

До складу коренів деяких сортів маніока входить отруйний ціаногенний глюкозид (звичайно 30--67 мг на 1 кг). Коли вміст цього глюкозиду становить більше 80 мг/кг, корені маніока вживати не можна. Для їжі придатні сорти, в яких отруйний глюкозид майже від-сутній або не перевищує 50 мг/кг. Отруйний глюкозид частково руйнується, коли корені маніока зварити. Підсушені скибочки маніока, а такж вимитий з м'якуша крохмаль зовсім позбавлені цього глюкозиду.

Звільнені від глюкозиду потовщені корені маніока варять і їдять. Цей продукт містить 80--85% крохмалю, 0,4--2,4 цукру, 1--2,5 протеїну та 0,5--1,2% жирів.

Аборигени тропічних країн переробляють бульби маніока на так зване гарі. Для цього їх спочатку ви-мочують у воді протягом 3--5 діб, потім промивають і очищають від шкірки, в якій майже в 20 разів більше глюкозидів, ніж у м'якуші. Підготовлені бульби проти-рають на тертках вручну або на спеціальних машинах; на деяких островах для цього використовують великі кам'яні ступки. Подріблені бульби кладуть під прес, внаслідок чого отруйні речовини витікають разом з со-ком. Потім масу варять і висушують або протягом двох годин прожарюють, на слабкому вогні, помішуючи дере-в'яними ложками, щоб не утворювалися грудочки.

Одержане таким чином борошно -- «гарі» -- стано-вить 1/4 ваги вихідних бульб. Воно містить 10--15% води, 80--85 крохмалю та цукру, 0,5--1,4 протеїну і до 1 % жирів. Таке борошно дуже якісне, довго зберігаєть-ся і йде на виготовлення печива, його кладуть у супи, каші, різні соуси тощо. При випіканні хліба маніокове борошно краще змішувати з пшеничним у пропорції 2:1. З бульб маніока виготовляють крупу, використову-ють при виробництві пива. Маніок вважається високорентабельною технічною крохмаленосною культурою, з якої одержують спирт, декстрин, глюкозу та ацетон.

Маніок, крім того, є цінною лікарською рослиною. Шматочки м'якуша бульб застосовують для припікан-ня, сік з маніока -- чудовий антисептик. Використо77вується маніок і як проносне. Ця рослина широко відома в народній медицині. Макуха з його бульб йде на відгодівлю коней, сви-ней та великої рогатої худоби.

Особливо цінним продуктом, що його одержують з маніока, є тапіока, яку виготовляють, просіюючи дріб-нозернисте маніокове борошно на гарячу плитку, вна-слідок чого утворюються грудочки. Тапіока йде на ви-готовлення вищих сортів кексу та інших кондитерських виробів, а також дієтичних продуктів.

Світовими продуцентами тапіоки є Бразилія та Індо-незія. На заводах Сінгапура в тапіоку переробляється весь крохмаль, що вивозиться з Малайського архіпе-лагу. Продукти, одержані з маніоки, експортують в Англію, Францію, Нідерланди, Бельгію, Германію та інші країни.

У маніока солодкого зовсім відсутній отруйний глю-козид. Можливо, цей вид є наслідком тривалої селекції маніока їстівного. Поширений він у південній Бразилії, північній Африці і Парагваї. Вживають його з цукром і медом.

Ці два види маніока у природному стані невідомі. Походження їх пов'язують з найменш вологими районами басейну Амазонки в Бразилії. Припускають, що звідси культура цієї рослини поширилась по всій тро-пічній Америці, а після експедиції Колумба португальці занесли її в південно-східну частину Азії і тропічну Африку. Зараз маніок є пантропічною рослиною.

У Мексіці ареал маніока досягає 20° північної ши-роти, далі його північна межа проходить між Флорідою та Великими Антільськими островами. На заході Аф-рики межа маніока їстівного підіймається до островів Зеленого Мису та Сенегалу, далі спускається до низо-вин Нігеру, північного басейну Конго і верхів'я Голу-бого Нілу, звідки стрімко спускається на південь.

В Азії культура маніока характерна для Індії. У Південній півкулі маніок доходить до півдня Перу, звідки підіймається до 30° північної широти. Маніок не росте в Австралії. У зв'язку з великим ареалом і від-повідною еколого-географічною диференціацією маніок їстівний має від 75 до 100 сортів.

Крім крохмаленосних видів маніока певне значення має також маніок Глазіова, або цеара каучук (Маnіhot glaziovii). Це невеличке дерево, що зростає на сухих кам'янистих грунтах пустельних районів південної Бразилії, досягає 12--15 м заввишки. Зараз його вирощують на острові Шрі-Ланка, в Індії та деяких інших тропічних країнах. Починаючи з 5-річного віку шляхом підсочу-вання одержують високої якості латекс, а потім каучук. Олія, яку виготовляють з ядер насіння, не висихає, її використовують при виробництві мила.

XVI. Найбільша у світі квітка

Кожен з відвідувачів Ботанічного музею м. Києва, потрапляючи у зал, присвячений особливостям рослин-ного світу флористичних царств земної кулі, неодмінно звертає увагу на муляж найбільшої у світі квітки. Він вміщений серед спеціально зафіксованих мохів та інших ґрунтових рослин з тропічних лісів тихоокеанських ост-ровів. Наче жива, красується на стеблі ліани у своїй неповторності квітка рафлезії Арнольді (Rafflesia arnodіі).

Цей вид відкритий 1818 р. німецьким мандрівником і ботаніком Ж. Арнольді та представником Ост-Індської компанії Т. Рафлезом у нетрях тропічних лісів понад річкою Манна на острові Суматра. Ж. Арнольді невдов-зі після відкриття загинув від тропічної лихоманки. Т. Рафлезу поталанило більше. Він повернувся в Євро-пу і привіз із собою багату колекцію тропічних рослин і серед них небачену досі паразитичну квітку. Ботаніки зберегли імена першовідкривачів чудо-рослини у родо-вій та видовій назві цього виду. Виглядає ця рослина дуже дивовижно. П'ять веле-тенських м'ясистих пелюсток, до 5 см завтовшки кожна, розташувалися навколо центральної глечико- чи миско-подібної частини квітки. В одних квітках -- багато ти-чинок, в інших -- маточок. Отже, квітки одностатеві. Поверхня криваво-червоних пелюсток вкрита білявими бородавчастими плямами, хаотично розкиданими на всіх пелюстках та центральній частині квітки. Загалом все виглядає так, наче квітка вирізана з плоского куска м'яса. Вражає не лише фактура квітки і те, що вона ніби лежить прямо на землі, але й її велетенські роз-міри: адже вона досягає понад 1 м у діаметрі. Повідом-лялось, що була знайдена квітка рафлезії Арнольді, діаметр якої становив 140 см. Особливо цікаво, що рослина не має нормально розвинених ані стебла, ані листя, ані коріння. Всі ці ча-стини редуковані та змінені, пристосовані до парази-тичного життя за рахунок соків інших рослин. Здебіль-шого рафлезія паразитує на стеблах та коренях ліан із виноградних, зокрема на представниках роду цісус (Сіssus). Ці стебла на корені часто стеляться просто по по-верхні ґрунту. Саме на них і розвивається рафлезія.

Рослина, власне, складається лише із клітинних тяжів-присосок, а на час цвітіння -- з дуже вкороченого стебла та редукованого листя і велетенських репродук-тивних органів -- квіток, а пізніше плодів з насінням. Вчені вважають, що то вершина пристосування до пара-зитичного способу життя серед вищих рослин на нашій планеті. У хащах тропічного лісу здалеку можна відчути своєрідний «аромат» рафлезії Арнольді. Квітки цієї рослини виділяють надзвичайно неприємний запах гнию-чого м'яса, чим приваблюють велику кількість мух та жуків, які збирають на себе чимало клейкого пилку і переносять його на маточкові квітки. Після запилення і запліднення розвивається багато-камерний кулястий ягодоподібний плід. На час повного достигання стінки камер всередині плода руйнуються; там утворюється своєрідна клейка маса -- пульпа із ве-ликою кількістю дрібнесенького насіння. Масивні тварини, пересуваючись тропічним лісом, розчавлюють ці плоди і розносять насіння рафлезії. Потрапивши на стебла чи відкрите коріння ліан, насін-ня проростає і спочатку розвиває лише тяжі під корою у деревині. Згодом утворюється невеличка куляста квіт-кова брунька завбільшки з горошину, а потім -- з горіх. Поступово вона досягає розміру капусти і нарешті розкривається велетенською м'ясистою квіткою.

Зараз відомо 12 видів роду рафлезія (Rаfflesia). Всі вони паразитують на коренях та стеблах ліан, дерев і ро-стуть у тропічних лісах Індо-Малазійського регіону. Слід сказати, що квітки у всіх інших видів меньші, ніж у рафлезії Арнольді: вони досягають лише 40--60 см у діаметрі.

А в цілому родина рафлезієвих (Rаfflesiaceae) налі-чує 9 родів та близько 55 видів, поширених переважно у тропічних країнах. Лише кілька видів росте у субтро-піках і Середземномор'ї. Зокрема, на Чорномор-ському узбережжі Кавказу зустрічається лише один вид з цієї тропічної родини -- підладанник червоний (Суtіnus rubrа). Ця паразитична рослина оселюється на ко-рінні чисту (Сіstus).

Страницы: 1, 2, 3, 4


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.