бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Ссавці моря

i>Іклів немає (були в деяких вимерлих видів), верхні різці, не дуже схожі на бивні (довжиною до 20 сантиметрів), лише в самців дюгонів. Корінних зубів у манатів до десяти в кожній половині щелепи, верхній і нижній, і звичайно лише по три у дюгонів. Як і в слонів, у міру зносу передні випадають, а позаду наростають нові. У самок пара сосків на грудях, як у слоних. Ці й інші морфологічні риси, особливо виражені у вимерлих сирен, вказують на їхнє загальне зі слонами походження від древніх першокопитних звірів, у пам'ять про які деякі ламантини і донині носять на передніх ластах рудиментарні «нігті».

Сирени

Колись у фінікійців був верховний бог Дагон -- бородань з короною на голові і риб'ячим хвостом замість ніг. А в Древній Греції жили молоді діви сирени, що своєю красою і співом затягали і присипляли мандрівників, що потім гинули. У ще більш древні часи предки морських корів залишили сушу і пішли в море. Але з двадцяти родів сирен тільки три дожили до появи людини: один з них -- стеллерова корова -- вже знищена. Залишилися в Тихому й Індійському океанах дюгонь, а в Атлантичному -- ламантин (американський, амазонський і африканський) -- єдині на сьогоднішній день травоїдні морські ссавці.

Наукова назва ламантина, манат, переводиться як «рукастий», самка ламантина годує своє дитинча, тримаючи його ластами біля грудей. Такий «людський» спосіб годівлі, швидше за все, і послужив основою для легенди про прекрасних дів-русалок, що живуть у морських глибинах. Тими ж ластами манат допомагає собі харчуватися: заштовхує водорості по глибше в пащу, під час годівлі він пересувається, тримаючись «руками» за дно.

Живуть ламантини в озерах і ріках Америки, на прибережних обмілинах у морі. Їжа займає чверть життя цього звіра. У день манат з'їдає близько 100 кг їжі, при цьому його власна вага близько 500 кг. Ситий гігант тихо пливе за течією, виставивши на поверхню бік чи черево, чи ж зовсім осідає на дно, а численні риби, що припливають, збирають з його тіла дрібні водорості і паразитів.

Ламантин

Ламантин не піднімається дихати кожні 3--5 хвилин, у нерухомості він може протриматися під водою хвилин 20, за рахунок запасу повітря у величезних легенях. Тільки уявіть собі -- у триметрової тварини легені досягають у довжину 1 м.!

Узимку ламантини збираються біля теплих джерел -- природних і створених людиною. Улітку ж вони знову розсіюються: деякі запливають на багато сотень кілометрів. Цьому можна здивуватися, тому що звичайно ламантини плавають з дуже невеликою швидкістю. Лише у випадку небезпеки, а ворогів у нього небагато -- людина так тигрова акула, звір починає відштовхуватися хвостом і плисти досить швидко. Це єдиний захист мирного створіння, у якого немає ні пазурів, ні гострих зубів.

У повсякденному житті ламантинів велика радість -- спілкування; вони грають, покусуючи і погладжуючи один одного, обіймаються ластами, виставляють для подиху ніс до носа, плавають один за одним чи поруч; переговорюються скрипами, вересками чи свистом. Навіть коли відразу декілька самців доглядають протягом довгого часу за однією самкою, вони не влаштовують кровопролитних бійок, а всього лише грайливо штовхаються. Самка родить одне велике дитинча, з яким знаходиться разом біля двох років. Весь цей час вона вчить його: показує розташування теплих джерел, багаті підводні зарості, зручні шляхи пересування.

Пійманий ламантин швидко прив'язується до людини. Відомий випадок, коли в невеликому озерці протягом 26 років звір охоче припливав на людський заклик. Але тоді ж з'ясувалося, що м'ясо ламантина дуже смачне. Так почалося безжалісне винищування беззахисних тварин. У наші дні вони найчастіше гинуть при зіткненні з кораблями.

Родичі ламантинів -- дюгони -- живуть на океанічних і морських обмілинах, там, де вода добре прогрівається сонцем і багато водоростей. Живуть вони в прибережних водах Червоного моря, в Індійському океані біля східного узбережжя Африки, уздовж азіатського узбережжя й біля островів у Бенгальській затоці, біля берегів Шрі-Ланки, Індонезії, Північній Австралії і Філіппін.

Живуть корови-русалки сімейними парами: мама, тато і маля. Життя їх протікає розмірено і неквапливо: ситний обід, що плавно переходить у вечерю, теплі морські ванни і солодкий сон до наступного обіду. Усім би гарне таке життя, якби не людина. На жаль, зовсім незрозуміло з якої причини,

Дюгонь

люди вирішили, що жир, м'ясо і «сльози» дюгоня (жирове змащення, що стікає в кутки очей, коли пійману тварину витягнуть на берег) дуже цілющі і мають лікарські властивості при самих різних недугах. Через те на дюгонів полюють усюди -- зі списами і сітками, тепер їх залишилося зовсім мало.

З часу відкриття стеллерової корови до того дня, коли вона зникла з обличчя землі, пройшло дуже мало часу. У 1741 р. відбулася експедиція знаменитого дослідника Вітуса Берінга. До нещастя, під час подорожі командор помер, а його команда була змушена після аварії корабля надовго затриматися на Командорських островах. До складу експедиції входив молодий натураліст Георг Стеллер. Під час дослідження острова, на який вони потрапили, учений помітив неподалік від берега щось дивне: там серед морських хвиль плавно погойдувалися якісь гігантські істоти, які своїм видом нагадували не то мокрі камені, не то затонулі човни. Тварини повільно плавали біля берега і періодично пірнали, піднімаючи хмари бризів.

Тоді в натураліста не було можливості по уважніше вивчити нових звірів. У людей з'явилися більш важливі задачі: їм потрібно було вижити в суворих північних умовах, наближалася зима, і до неї необхідно було готуватися, ослаблих мореплавців долали численні хвороби. Наступна зустріч з невідомими істотами відбулася лише через півроку. Морякам необхідно було поповнити запаси припасів, і вони вирішили пополювати на цих тварин. Звичайно, звір міг виявитися хижаком і люди самі стали б бажаним обідом, але положення було таким безвихідним, що нічого іншого їм не залишалося. Мисливцям повезло -- грізні на вид звірі виявилися неповороткими і цілком мирними.

Діставши гарпуни і багри, моряки напали на страшних чудовиськ. Коли одне з них витягли на сушу і гарненько розглянули, то стало ясно, що це зовсім нова і невідома науці істота. Дивна здобич одночасно схожа на тюленя і кита. Стеллер звернув увагу на те, що тварина дуже нагадувала ламантинів, тільки її розміри були в два рази більше. Такого гіганта серед морських корів ще ніхто не зустрічав.

На щастя, незважаючи на зайнятість і сильну втому, Стеллер зміг докладно описати у своєму щоденнику невідоме створення, розповісти про його поводження і звички. Тільки завдяки йому наука тепер знає про морську корову-капусницю (ще одна назва стеллерової корови) досить багато. Крім Стеллера, ніхто з учених-біологів не встиг її побачити.

Відповідно до опису натураліста, корови покриті дуже товстою і міцною шкірою чорного кольору, безволосою і горбистою. Голова капусниці невелика, очі маленькі, що зовсім потонули в складках шкіри, вух нема, замість них лише невеликі дірочки, що закриваються шкірною складкою, коли тварина занурюється у воду. Тулуб звужується до голови і хвоста, хвіст трохи нагадує китовий.

Стеллер пише, що найчастіше капусниць можна було зустріти на мілководді, де вода добре прогрівається сонцем, а дно покривають пишні зарості морських водоростей. Паслися тварини великими групами, що розділялися на сімейні пари з дитинчатами, але усі плавали поруч один з одним. Під час зимових штормів звірам доводилось дуже важко, трави ставало менше, а сильні бурі частенько калічили корів і викидали їхні тіла на берег.

Морські гіганти, на своє лихо, були дуже довірливі і частенько підпускали людей майже впритул.

Коли вони плавали неподалік від берега, то на їхні спини постійно сідали птахи, збираючи всякий дріб'язок, що оселився на шкірі капусниць. Під час годівлі корови могли надовго затримувати подих і виринали лише через 10--15 хвилин, щоб галасливо віддихатися. Після ситного обіду вони відпливали недалеко від берега і засипали, -- здавалося, що люди їх зовсім не турбують.

Моряки регулярно полювали на дивних звірів: м'ясо їх виявилося ніжним і смачним. Мирним створінням було важко чимось захистити себе від нападу, але все-таки одноплемінники ніколи не кидали своїх у біді. Уся череда намагалася врятувати нещасну жертву, і іноді їм це вдавалося. Особливо разюча та вірність, з якою самець випливав за своєю пійманою подругою: навіть коли вона вже мертва лежала на березі, він не відразу залишав її.

Досить довго, потерпівша аварію корабля експедиція, знаходилася на маленькому острівці, але все ж таки ціною героїчних зусиль люди змогли повернутися додому. Причому повернулися вони переможцями, їм вдалося привезти не тільки карти нових земель, але і великий вантаж дуже дорогих і рідких хутр. Довідавшись про це, багато заповзятливих торгових людей вирішили відправитися в подорож по тим краям, де можна було зустріти різних звірів, які ще не навчилися боятися людини. Тоді ж і почалося безжалісне винищування морських корів. Мисливські експедиції одна за іншою припливали до берегів Командорських островів, і капусниці виявилися для них приємним сюрпризом. Адже тепер можна було не витрачати багато часу на полювання -- один убитий морський гігант міг забезпечити м'ясом десять чоловік на цілий тиждень.

Йшли роки, полювання на капусниць продовжувалася. Через 27 років з моменту відкриття була з'їдена остання корова. Як стверджують старі джерела, це сталося в 1768 р. Цілий вид живих істот був просто з'їдений безтурботними людьми ледве більше, ніж за чверть століття. На пам'ять іншому людству, немов гіркий докір, залишилися нечисленні кістяки, суха шкіра й олівцеві замальовки живих капусниць. Здавалося б, це кінець сумної історії людської жадібності і дурості. Але існує надія, що в розповіді може бути зовсім інший фінал.

З тих пір як відбулася експедиція командора Берінга, пройшло більше ста років, і в 1879 р. учені довідалися зовсім неймовірну річ: жителі острова Берінга затверджували, що під час риболовлі зустріли дивних тварин. По їхніх описах дослідники зрозуміли, що мова йде про стеллерову корову, Відтоді в газетах періодично з'являються різні заяви про зустріч з вимерлими тваринами. Багатьом з них просто не можна не повірити. Наприклад, у 1962 р., під час наукової експедиції російські вчені помітили біля узбережжя Камчатки плаваючих неподалік від берега величезних чорних звірів, що походили не те на моржів, не те на дельфінів, тільки величезних розмірів.

Через кілька років камчатські рибалки розповіли місцевим натуралістам, що бачили біля берегів одного острова дивних тварин, і дали їхній докладний опис. Коли їм показали малюнок із зображенням стеллерової корови, вони відразу ж пізнали її. Учені не могли повірити, що капусниці ще десь зустрічаються, але в моряків не було причин для обману. Науковий світ розділився на два табори. Одні вважали усі свідчення неправдою і містифікацією, інші заявляли, що не виключено можливість існування стеллерових корів і в наші дні -- океан великий, і вони цілком могли вижити де-небудь у лабіринті Командорських островів. Нам залишається тільки сподіватися, що дивні і цікаві морські ссавці ще зустрінуться людям на морських просторах, і знову буде шуміти прибій, а хвилі стануть гладити спини добродушних капусниць.

ЛАРГА - Phoca largha

Ларга чи плямистий тюлень зустрічається в Японському морі цілий рік. Довжина дорослих самців і самок до 190-220см., максимальна вага восени може складати 130-150кг, навесні звичайно не перевищує 80-100кг. Окрас тюленів досить різноманітний і може змінюватися від сріблисто-сірого до темно-сірого. По всій спині, на боках і череві знаходяться дрібні чорні чи бурі плями неправильної форми. Улюбленими місцями тюленів є мілководні бухти, невеликі острови й окремі групи каменів поблизу узбережжя. Треба сказати, що даний вид дуже обережний, боїться людини і при постійному занепокоєнні залишає обжиті місця. У Японському морі ларга досить широко розселена уздовж узбережжя. Великих скупчень тюлені не утворюють, лежбища можуть нараховувати від декількох десятків до 100 і більш тюленів. Навесні, можна спостерігати скупчення ларги в Татарській протоці і на північно-західному узбережжі Сахаліну.

В Примор'ї ларга досить звична в затоці Петра Великого. З руйнуванням льодового покриву в березні-квітні її можна побачити на крижинах безпосередньо з будинку Інституту біології моря. У недалекому минулому (початок XX століття) існував навіть промисел ларги під Владивостоком, де добували до сотні тюленів. Чисельність ларги в затоці Петра Великого помітно зросла з організацєю Державного морського заповідника, ініціаторам створення якого став академік А.В. Жирмунський. В останні роки збільшилася чисельність ларги в районі о. Фальшивий (камені Бутакова), кекуры Баклан'ї й О. Бельцова. Найбільш велике лежбище ларги (до 500 голів) знаходиться на о. Матвєєва.

Ларга хоч і вважається рибоїдним тюленем, однак у її раціоні не останню роль грають креветки, дрібні краби і восьминоги, яких вона з успіхом добуває в прибережній зоні. Роди в тюленів відбуваються в Амурській затоці в лютому-березні. У більш північних районах Японського моря період народження дитинчати перейде на більш пізніші терміни березень-квітень. Ларгеня народиться в білому убранні, через що й одержав назву «бельок». У місячному віці ларгенятко здобуває плямисте забарвлення, типову для дорослих осіб. До місячного віку дитинча харчується в основному молоком матері, потім починає поступово освоювати дарунки моря - ловить дрібних крабів, креветок і восьминогів. Початковий етап видобутку проходить при особистій участі самки з якою він знаходиться. До осені щенята підростають і здатні переходити на самостійне харчування. Прихильність до батьків у щенят зберігається приблизно більше року, тюлені як правило на залежаннях лежать разом.

ПІВНІЧНИЙ МОРСЬКИЙ КОТИК - Callorhinus ursinus

Північний морський котик є коштовним промисловим об'єктом. Хутро котиків має високу якість і тривалий час користувалося великим попитом на зовнішньому і внутрішньому ринках. Морські котики - тварини середніх розмірів з чітко вираженим половим диморфізмом. Довжина дорослих самців-сікачів 180-210 см., вага 190-320 кг, самки значно поступаються у розмірах (120-140 см.) і вазі тіла (35-60кг). Полової зрілості самки досягають у віці трьох років, самці - у 3-4 роки, однак у цьому віці самці-холостяки не беруть участь у розмноженні через сильну конкуренцію з боку сікачів. Кінцівки в котиків представлені у виді ластів, на яких відсутній волосяний покрив. Пазурі на передніх ластах рудиментарні, на задніх найбільшого розвитку мають середні (2-4-й) за допомогою яких тварини розчісують своє хутро. Волосяний покрив складається з довгих грубих остьових, перехідних і ніжного пухового волосся. Саме коштовне хутро і стало причиною їхнього винищування в XVIII-XX сторіччях на о. Тюленевому (Охотське море), островах Прібилова і Командорських (Берингове море).

У дорослої самки за даними американського дослідника котиків Віктора Шеффера на шкірі нараховується близько 300 млн. волосин. У період перебування тварин у воді волосяний покрив виконує роль термоізолятора і дозволяє тварині без перешкод освоювати холодні і теплі водяні маси. Адже котиків з успіхом можна назвати морськими блукачами, що змушені восени мігрувати іноді за 2_3 тис. миль від рідних лежбищ. У них добре розвинений зір і тварини прекрасно бачать у воді, навіть при слабкому освітленості. Котики є прекрасними плавцями й основною локомоторною роллю в них, як і в сивуча, виконують передні ласти. Це і дає зрозуміти, що у вухатих тюленів більше розвинута мускулатура шийного і грудного відділів тулуба. На окремих відрізках шляху морські котики здатні розвивати швидкість від 20 до 35 км/год. При переслідуванні тварини звичайно пливуть зі швидкістю 22-25 км/год., однак через 20-30 хвилин намагаються позбутися від переслідувачів занурюючись і змінюючи напрямок руху.

Перші згадки про морських котиків у Японському морі зустрічаються в роботах Н.В. Слюнина і Л. Стейнегера і відносяться до кінця минулого сторіччя. У ті далекі роки їх спостерігали з промислових судів у Корейській затоці, куди вони мігрують восени з лежбищ, розташованих на о. Тюленевому, Прібилових і Командорських островах. Аналіз здобичі мічених звірів показав, що в основному тут зимують котики з о. Тюленевого. Тварин в основному ловили біля узбережжі о. Корея, у центральній частині Японського моря й у берегів Примор'я. Найбільші скупчення котиків узимку і на початку весни відзначали на о. Ямато й у Корейській затоці. У березні як правило починається весняна міграція котиків убік берегових лежбищ. У цей час значна частина тварин іде на північ і північний схід, досягаючи південної частини затоки Петра Великого. У квітні міграція котиків стає найбільш вираженою. До цього часу велика частина котиків переміщуються з Корейської затоки і направляється убік узбережжя Примор'я. У травні більшість тварин зосереджено між мисами Поворотним і мисом Низинним, відкіля вони мігрують у напрямку протоки Лаперуза і далі до о. Тюленевого. Частина тварин направляється до західного узбережжя Японії і через Сангарский пролив переходять в північно-західну акваторію Тихого океану і потім у Берингове море до Командорського і Прібилових островів.

Основною їжею морських котиків у Японському морі є минтай і кальмари, причому кальмари більш часто зустрічаються в шлунках у молодих звірів. Котики здатні занурюватись на глибини більш 100 метрів, однак у більшості випадків тварини надають перевагу полюванню в приповерхніх шарах води. Тривалість занурювання їх як правило не перевищує 15-20 сек., а максимальний час перебування під водою складає 5-6 хвилин.

Харчуються котики в основному вночі, удень тварини відпочивають, виставивши на поверхню води ласти. У період сну голова звірів часто виявляється у воді і котики періодично піднімають її назовні а потім знову занурюють у воду.

Вважається, що основна маса котиків (до 50%) гине в перший рік життя в морі, але причини смертності вивчені слабко. Тривалість життя котиків може досягати 30 років, однак більшість самців-сікачів гинуть раніш 20-літнього віку, а самки в 16-20 років як правило втрачають здатність до розмноження.

СИВУЧ - Eumetopias jubatus

Сивуч чи морський лев - самий великий представник сімейства вухатих тюленів. Довжина дорослих самців сікачів може складати 350 см., самок - 250_280 см. Великі сікачі важать до 1 тонни, самки 250 - 300 кг. Новонароджені дитинчата мають вагу 15-20 кг, у місячному віці їхня вага складає 30-35 кг.

У сивучів як і морських котиків чітко виражений статевий диморфізм. Самці - сікачі відрізняються могутньою статурою, сильним розвитком грудного і шийного відділу тулуба, широкими і довгими передніми ластами, що виконують основну локомоторну роль при плаванні.

Дорослі тварини мають золотаво-руде забарвлення, статевонезрілі - ясно-коричневу, а щенята пофарбовані в темно-каштановий колір. Волосяний покрив у відмінності від морського котика складається з грубих остьових і дуже рідкого і тонкого пухового волосся. Найбільший розвиток волосяний покрив одержав на шиї і плечах, у самців - сікачів він утворить гриву, що має подібність із гривою левів.

Розподіл сивуча в Японському морі в основному обмежено західним узбережжям о. Сахалін. Навесні сивучів можна спостерігати в Татарській протоці, однак звірі тримаються поодиноко і великих скупчень не утворять. У Японському морі гаремні лежбища, де проходить розмноження сивуча, відсутні. Украй рідкі випадки зустрічей сивучів одинаків південніше Татарської протоки уздовж західного узбережжя Японського моря. Об'єктами харчування сивучів на півночі Японського моря є масові види риб (минтай, тріска, навага, терпуг, оселедець, камбали) і кальмари.

КІЛЬЧАСТА НЕРПА чи АКИБА - Pusa hispida

У далекосхідних морях (Охотськім і Беринговім) це самий масовий і самий дрібний вид тюленя. Вага дорослих осіб як правило не перевищує 80-90 кг, середня вага складає 43-45 кг. У період розвитку суднового звіробійного промислу в 60-70 роки XX сторіччя акиба грала важливу економічну роль, особливо в Охотському морі. У Японському морі кільчаста нерпа зустрічається в основному в Татарській протоці. Поодинокі заходи тюленів відзначали в затоку Петра Великого, однак їх варто віднести до випадкових. Кільчасту нерпу відрізняє від інших тюленів своєрідне забарвлення волосяного покриву який створює неповторний сітчасто-мереживний візерунок у формі кілець на темному тлі.

КРИЛАТКА чи СМУГАСТИЙ ТЮЛЕНЬ - Histriophoca fasciata

Зустрічається вкрай рідко в північній частині Японського моря і Татарській протоці. Скупчень не утворює. Тюлені середньої величини (довжина 150-160 см.), середня вага 75-80 кг. Самців відрізняє оригінальне забарвлення - на темному основному тлі контрастно виділяються чотири світлих широких смуги на шиї, хрестці і навколо основи передніх ластів. Поплутати забарвлення крилатки неможливо з іншими тюленями. Варіації забарвлення хутра крилатки виявилися досить гарною ознакою для популяційних досліджень даного виду. Літній розподіл крилатки в далекосхідних морях дотепер залишається не ясним. Практично тюленів дуже рідко вдається зустріти біля узбережжя. У Японському морі крилатка в літній сезон не зустрінута.

МОРСЬКИЙ чи ЗАЄЦЬ ЛАХТАК - Erignathus barbatus

Досить великий тюлень, довжина дорослих осіб 220-250 см., вага 250-300 кг. Окремі лахтаки досягають ваги 420 кг. Забарвлення тюленів варіює від світло-попелястого до темно-сірого кольору. Немовлята мають попелясто-сіре забарвлення, найчастіше з коричневим відтінком.

У Японському морі морського зайця можна зустріти в західного узбережжя о. Сахаліну й у Татарській протоці. У затоці Петра Великого й уздовж узбережжя Примор'я тюлені не були відзначені. Від вище описаних тюленів морського зайця можна відрізнити за наявністю «бороди» що складається з великого числа (більш 100) довгих вибрисс, розташованих на верхній губі. Досить своєрідний і спектр харчування цього тюленя. Основу його раціону складають бентосні організми, з яких важлива роль належить ракоподібним (краб-стригун, креветки), черевоногим молюскам, кільчастим хробакам і восьминогам. Риба, як об'єкт харчування, у багатьох місцях відіграє другорядну роль.

КИТОПОДІБНІ

Загін китоподібних систематики розділяють на три підзагони: древніх (усі вимерли 30 мільйонів років тому), зубатих і вусатих китів.

Китоподібні сформувалися 70 мільйонів років тому, очевидно, від якихось хижих, близьких до предків собак звірів (а можливо, і від комахоїдних!), усі зв'язки із сушею в них давно загублені, а пристосування до життя в морях, деяких озерах і ріках виражені краще, ніж у всіх водяних ссавців. Тіло схоже на риб'яче, але з горизонтальними лопатами хвостових плавців. Передні кінцівки еволюція перетворила в ласти, задні зникли зовсім, збереглися лише рудименти кіст таза, у гладких китів також і стегон, не зв'язаних із хребтом. У більшості китоподібних є спинний плавець, утім, без кісткової основи.

Тіло безшерсте, шкіра гладка, з дуже товстим шаром підшкірного жиру, що і служить термоізолятором. У кашалота, горбача і смугачевих товщина його в середньому до 18, а в гладких китів -- до 50 сантиметрів! Небагато щетинок вціліло лише на морді. Деякі кити, наприклад нарвав, зовсім безволосий. Потових і сальних залоз немає. Слинних залоз теж нема, чи вони недорозвинені.

Шлунок великий (у великих китів уміщає тисячу літрів!), улаштований складно. Нирки відносно вдвічі крупніше, ніж у наземних звірів, тому що видаляють з організму багато проковтнутих з морською водою солей. Немає трубчастих кісток, усі пористі, сильно просочені жиром.

Зубатих китів відрізняють від вусатих насамперед зуби: їх може бути і 272 (рекорд для звірів!) в амазонських дельфінів і тільки одна пара (клюворили і поясковозубі) або лише одне ліве верхнє ікло -- майже триметровий, спрямований прямо вперед крізь верхню губу (у самців нарвалів; у самок -- недорозвинений зачаток цього ікла). Усі зуби одноманітні за формою, звичайно конічні.

У вусатих китів немає ніяких зубів, замість них з боків верхньої щелепи ростуть рогові поперечні пластини з торочкуватими зсередини краями -- цідилка, що, коли кит закриє рот, випускає лише воду, а дрібні рачки, риби і кальмари залишаються в роті.

У зубатих китів череп з незрозумілої причини асиметричний і тільки одна ніздря, чи дихало; вусаті зберегли обидві ніздрі і симетричний череп. Розміри зубатих китів -- від метра з чвертю до 20 метрів (кашалот), вусатих -- від 6 до 33 метрів. У перших самці крупніше самок, у других -- навпаки.

Страницы: 1, 2, 3, 4


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.