бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Вексель

Вексель

Вступ

В сучасних умовах господарювання, коли національна економіка в особі

урядових, виконавчих, законодавчих та інших структур не взмозі вирішити

нагальних проблем свого розвидку, коли підприємства, галузі, навіть, цілі

регіони тонуть у взаємних неплатежах, коли кожна нова емісія додаткової

маси грошей в обіг неминуче призводить до наростання та поглиблення

інфляційних процесів, коли законодавство, що здавалося мало б всіляко

сприяти підвищенню підприємницької активності, висуває усе нові і нові

перепони, як у вигляді фіскальних бар’єрів, так і суто адміністративних,

коли фондовий ринок знаходиться у реанімаційному стані, коли установи і

організації всіляко намагаються залучити до своїх активів нові засоби та

кошти особливого значення набуває висунення спецефічного інструменту, що

хоча б якимось чином міг впорядкувати та частково вирішити ці проблеми.

Таким інструментом на наш погляд може виступати вексель. Тут можливе цілком

слушне на наш погляд зауваження: чи є вексель з його багаторічною історією

спецефічним інструментом? Нащо ми дамо відповідь: у своєму класичному

вигляді вексель є об’єктивною необхідністю ринкового господарювання, проте

сучасні умови саме у країнах східної Європи наділяють його досить

спецефічними рисами, що однак суттєво розширює сферу дії векселю. Не

випадково останні роки на сході Європи, а з середини осені 1998 р. і в

Україні, спостерігається справжній вексельний бум. За перший квартал 1999

р. обсяг операцій з векселями на УЦФБ склав близько 56%, проти 1,5% за той

же період 1998 року. Як бачите дані вражають, а тому дослідження нашої теми

є не лише цікавим з теоретичної точки зору, а й дуже актуальним у сучасних

умовах в практичному використанні. Отже, давайте розглянемо усі особливості

векселю як документа, а також вексельного обігу, і спробуємо дати

аргументовану відповідь, чому вексель такий популярний.

1. Вексель. Його суть, історичний генезис та правова основа обігу

Довгий час учені і дослідники не могли прийти до висновку, якому

народу віддати пальму першості за винахід векселя. Одні дотримувались тієї

думки, що вексель існував завжди і скрізь; інші, вказуючи на існування у

римлян перекладу грошей, наполягали на римському походженні векселя; треті

приписували винахід векселя середньовічним євреям та вигнаним

співвітчизниками флорентийцям; четверті, керуючись, бути може,

патріотичними почуттями, вказували на винахід векселя народами своїх країн

- Італії, Франції, Німетчини. Але в другій половині XVIII ст. були

пред”влені докази (передусім істориками Німетчини), що свідчать: вексельний

інститут можна вважати продуктом середньовічного життя, а Італію — його

батьківщиною, яскравим доказом чьому слугує майже вся вексельна

термінологія, отже, творцями та розповсюджувачами векселя - средньовічних

італійських купців і мінял.

Отже, вексель не з'явився зненацька, він виник і розвинувся з

загальних умов грошового обігу у середньовіччя. Сама назва вексель (розмін,

розмінний лист) вказує, що розвиток векселя почався з розміну грошей,

точніше, з розміну монет. Звідси зрозуміло, чому вексель вперше з'явився в

Італії, де розмін грошей отримав цілком виняткове значення.

На ярмарках, що відрізнялися в Італії великим пожвавленням, золотих

справ майстра міняли купцям, прибулим з інших країн, виторгувані ними на

ярмарку гроші на монети їхньої країни. При цьому вже тоді увійшло в звичай

не платити готівкою, а видавати листи, що укладали в собі доручення

кореспонденту міняли, який жив на батьківщині купця, сплатити після

пред'явлення листа певну суму. Такий спосіб платежу швидко придбав

популярності внаслідок того, що в той час мандрівнику було небезпечно

возити з собою гроші. Взагалі, розвиток середньовічної італійської торгівлі

сам собою створив потребу в спрощенні платіжних операцій. Деякі крупні

торговельні італійські фірми вже в XII ст. мали своїх представників в

найважливіших торговельних центрах, і вже в той час переклад платежу від

однієї фірми до іншої відбувався за допомогою листа (за матеріалами

Цитовича і Бараца).

Важливим кроком вперед в історії вексельного обігу є поява

індосаменту, що відносять до 1600 р. Тільки завдяки цьому вексель вперше

придбав в повній мірі значення платіжного засобу.

У сучасному господарюванні, основаному на кредитному обігу, вексель

став також першокласним знаряддям кредиту. Зараз, вексель скоріше є

знаряддям кредиту, ніж платіжним засобом, що походить з його, нерідко

надмірного, застосування банками в формі так званого акцептного кредиту і в

ще більшому ступені - в видаванні дружніх векселів. Ще в ту пору, коли

вексель обмежувався задачею забеспечення грошового обігу, з'явилася

необхідність прийняти міри, здатні по можливості забезпечити заключену в

векселі обіцянку платежу. Вексельне право скористалося для досягнення цієї

мети двома засобами. Воно поширило відповідальність, що випливає з обіцянки

платежу, а також і посилило її особливо суворими правилами судочинства.

За сплату грошей перед держателем векселя відповідає не тільки особа,

зобов'язана платежем по векселю (трасат), але, за умови, що дотримані усі

відомі формальності, всякий, хто поставив на ньому свій підпис, т.б.

векселедавець і всякий, хто передасть його далі (індосант, жірант).

Уніфікація вексельного права. Колізії вексельних законів

Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторічь і відрізнялося

великою різноманітністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою

багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації

вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було

проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930

р. в м. Женеві. Результатом її роботи була поява трьох вексельних

конвенцій:

Конвенція № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і

простий вексель;

Конвенція № 359, що є вирішує деякі колізії законів про переказні і

прості векселя;

Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих

векселей..

Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх

було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території

Одноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ).

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і

Радянський Союз, а Постановою ЦІК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937

р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий

вексель, яке текстуально майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій

і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 г. (закон України

«Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно

Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території

України актів законодавства Союзу РСР» від того же числа), а безпосередній

поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992

р.

Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то

уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так

звану женевську систему вексельного права.

З крупних держав до женевських вексельних конвенцій не приєдналися

лише Великобританія і США, вексельне законодавство яких засноване на

англійському законі про переказні векселя від 18 серпня 1882р. В 1968 р.

в США був прийнят Одноманітний торгівельний кодекс США, зараз діючий майже

на всій території країни; розділ 3 «Торговельні папери» цього кодексу

регламентує обіг так званих оборотних документів, до яких відноситься і

вексель. Ці, а також інші держави, що розробили своє вексельне

законодавство на основі англійського закону, утворюють англо-американську

систему вексельного права.

Існують також держави, вексельне законодавство яких не відноситься ні

до женевської, ні до англо-американської систем.

Отже, по відношенню до існуючих систем вексельного права всі країни

можна поділити на такі групи:

1. Країни, вхідні в женевську систему права:

- країни-учасниці женевських вексельних конвенцій 1930 р.:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія,

Люксембург, Монако, Нидерланды, Норвегія, Польща, Португалия, СРСР,

Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцария, Швеція, Японія;

- країни, не що є учасницями женевських вексельних конвенцій,

вексельне законодавство яких засноване на ОВЗ:

Алжир, Аргентіна, Афганистан, Болгарія, Бенин, Буркина-фасо, Бурунди,

Ватікан, Габон, Гаїті, Гвинея, Заир, Индонезия, Иордания, Ирак, Исландия,

Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-рика, Кот д'Ивуар, Кувейт, Лаос,

Ливанавритания, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нигер, Нидерландские Антильские

Острови, Парагвай, Перу, Руанда, Румуния, Саудовская Аравія, Сенегал,

Сирия, Словакія, Суринам, Того, Тунис, Турция, Центрально-африканська

Республіка, Чехія, Эфиопия, Югославія, Південна Корея.

2. Країни, вхідні в англо-американську систему права:

Австралія, Антигуа і Барбуда, Багамские острови, Бермудські Острови,

Бірма, Ботсвана, Великобританія, Виргинские острови. Гана, Гаяна, Гонконг,

Гренада, Зимбабве, Израиль, Индия, Ирландия, Йемен, Канада, Кенія, Кипр,

Лесото, Малави, Малайзія, Намибия, Нигерія, Нова Зеландія, Пакистан, Порто-

рико, Свазиленд, Сент-люсія, Судан, США, Сьерра-леоне, Танзанія, Тринидад і

Тобаго, Уганда, Фиджи, Филиппини, Шри-ланка, Південно-африканська

Республіка, Ямайка.

3. Країни, не вхідні ні в женевську, ні в англо-американську систему

права:

Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Доминиканска Республіка,

Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбия, Куба, Лихтенштейн, Мексика, Никарагуа,

Панама, Сальвадор, Сан-марино, Таиланд, Тайван, Уругвай, Чилі.

Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування

(від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше - до моменту

погашення) може переходити від однієї особи до іншого на територіях

різноманітних держав. Звідси - виникнення цілого ряду зобов'язань продавця,

підлягаючих виконанню, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не

тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних

законів. Це приводить до зіткнень - колізій вексельних законів навіть

країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином суд території

одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність

обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі

не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного

закону одночасно.

Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав,

повинні дати відповіді на наступні головні питання:

1. Вексельна правоздатність, т.б. спроможність приймати участь в

вексельних зобов'язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості

боржника. Векселездатність визначається “законом громадянства” (або

законом домиціля) - для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для

юридичних осіб. Наприклад, український підприємець, що видавав вексель в

Англії, не може в англійському суді посилатися на свою вексельну

неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома

англійському закону.

2. Форма вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством

місця написання (видачі) векселя - в відношенні дійсності векселя в цілому

як документа; в інших випадках (при индоссації, акцептації, авалюванні) -

законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, т.б.

законом тієї країни, під чинністю якого даною особою прийняті на себе

вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, для векселя, що трасувався з

Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але для векселя, що

трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку,

вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій

стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український

закон пердбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по

векселю, що трасувався з Україні на Англію, визнається дійсним.

3. Утримання вексельних зобов'язань продавця. Визначається

законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, т.б.

законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано.

Наприклад, вексель, терміном на три місяця від укладання, трасований з

Англії в Україну з умовою сплати процентів; очевидно, що сплата в місці

виконання (Україні) відсотків не підлягається.

4. Дії по охороні вексельних зобов'язань продавця. Визначаються

законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, т.б.

законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Цей

закон визначає необхідність і форму охоронних дій: як і коли повинно бути

зроблене подання до акцепту і платежу, що і як повинно бути зроблене в

випадку неотримання акцепту або платежу, потрібний або ні протест, потрібне

або ні повідомлення, хто і в якій формі повинен зробити протест і/або

повідомлення, що і як повинно бути зроблене в випадку втрати або викрадення

векселя і т.ін. Наприклад, по векселю, що трасувався в Англії на Англію, що

після цього був індосований в Україні, векселедержателю для збереження

права вимоги проти всіх надписателей, в частині українського, провадження

протесту не вимагається.

5. Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття

вексельних зобов'язань продавця, т.б. законом тієї країни, під чинністю

якої даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця.

Наприклад, по перевідному векселю, що трасувався з Англії на Росію,

індосованому після цього в Україні і Германії, вексельна давність

визначиться: для трасанта - по англійському закону, для першого індосанта -

по українському, для другого - по німецькому і для акцептанта - по

російському закону.

6. Вексельний процес. В питаннях підсудності, порядку процесуальних

дій, виконання рішень і т.і. суд керується винятково своїм законом, т.б.

порядок і процедура вексельного процесу визначаються законодавством місця

виконання чинності (платежу) по векселю.

Таким чином, вексель – це документ, що складений за установленною

законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій

визначену суму грошових коштів у встановленний термін.

Вексельне право – це характерна тільки для векселя сукупність

економіко-правових особливостей, що регулює обіг векселів.

Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно

цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його

у сукупності інших фінансових інструментів.

2. Види векселів. Їх сфера та умови обігу

Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і

переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову

розписку, що підпадає за умови додержання правил укладання під чинність

вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В

цьому випадку самий боржник-векселедавець повинен буде расплатиться

грошами. Векселедавців одного і того же векселя може бути декілька.

В випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує

здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату).

Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття

(акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом

залишається гарантийна функція.

Підстави для трасування і неакцепту перевідного векселя залишаються за

рамками вексельного права. Звичайно векселедавець має у трасата відповідне

покриття або навіть просто домовленість з ним.

Трасування може бути вироблене векселедавцем і безпосередно на себе. В

цьому випадку трасант і трасат одна і та же особа. Незважаючи на те, що по

суті такий вексель (він іменується перевідно-простим) є простим, формально

він відноситься до категорії перевідних.

Тратта може бути навіть видана самому собі (в одній особі співпадають

трасант і ремітент). Це так званий вексель власному наказу. Більш того, все

три учасника тратти можуть бути злиті в одній особі. Ці форми векселів

рідко мають практичне значення і зобов'язані своїм походженням тривалої і

бурхливої історії векселя і вексельного права.

Розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, т.б.

незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип

простого векселя, та типи перказного векселя – за власним наказом (виданий

за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого

векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також

виходячи з характеру угоди, що його породила. Векселі, що виникають в

результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди

(постачання продукції або послуг) — товарних (або комерційних). Треба

відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці

визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять

про банківський вексель, звичайно мають наувазі вексель, виданий банком

(т.б. банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову

природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою

залучення коштів) або товарну (в випадку векселедавчого кредиту).

За економічним змістом виділяють:

- комерційний вексель, в основі якого лежить комерційний кредит;

- фінансовий весель, в основі якого лежить отримання грошового займа.

Типом фінасового векселя є банківський – це виданий або акцептований

банком вексель з метою фінансування операцій позичальника.

- фіктивний – вексель, виданий без законної основи борга, реальної

економічної бази. Розрізняють дружній вексель – вексель, виданий або

акцептований із поблажки дружнім юридичним особам, який надається один

одному в безвідплатне та срочне користування; бронзовий вексель –

виданий чи акцептований на користь неіснуючої особи; зустрічний вексель

– дружній або бронзовий вексель, учасники якого поперемінно виступають

векселедавцями і векселедержателями.

Отже, ми розглянули основні види і типи векселів та дали їх стислу

характеристику. Тепер ми пропонуємо перейти до огляду сфери та умов обігу

векселів, а почнемо з укладання і реквізитів векселя.

Можна говорити про обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити

векселя. За відсутності будь-якого з необхідних реквізитів документ

знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необхідних

вексельний закон передбачає і додаткові реквізити, що мають вексельне

значення.

До числа обов'язкових реквізитів векселя відносяться:

1. Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки

вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням

векселедавця).

2. Вказівка дати укладання векселя.

3. Найменування платника (для перевідного векселя).

4. Вексельна мітка.

5. Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від

свого імені (для простого векселя) сплатити.

6. Сума.

7. Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зробленний

платіж.

8. Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий

вексель вважається підлягати оплаті по місцю складання, а перевідний в

місці, вказанним поруч з найменуванням платника).

9. Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:

1. Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після

пред'явлення).

2. Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних

векселях.

3. Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.

4. Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

5. Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця

проживання платника, для одержання платежу.

6. Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем

знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий

доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

7. Вказівка особи, окрім платника, у якого слідує отримати платіж —

доміціліат.

8. Вказівка посередника в акцепті або платежу.

9. Застереження ефективного платежу.

10. Відсоткове застереження.

11. Застереження векселедавця “не наказу”.

12. Застереження про нездійсненні протесту.

За відсутності будь-якого реквизита або при невідповідності його

нормам, встановленних законом, — документ позбавляється вексельної сили.

Значна особливість векселя — вексельна мітка— слово "Вексель”. Слово

"вексель", згідно ст. 1 ОВЗ, має бути включене в текст документа та

написано на тій мові, на якій складений документ.

До необхідних реквізитів векселя відноситься зобов'язання продавця

заплатити певну грошову суму в простому векселі або пропозиція заплатити

трасату в перевідному.

Абстрактність векселя не припускає включення в ці зобов'язання

продавця формуліровки, що ставить здійснення платежу по векселю в

залежність від настання тієї або іншої події. Абстрактність не означає, що

неможливо включати в вексель що-або примітки. Але включати їх потрібне дуже

обачливо, керуючись тим, що будь-яка спроба ускладнити платіж або поставити

його під умову може призвести до його недійсності. Спроба придати юридичне

значення підставам видачі векселя не може призвести до дефекту форми.

Страницы: 1, 2


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.