бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Ліквідність банку

ринках позичкових капіталів коштів, цінних паперів і інших проявів

незбалансованості ринкових відносин . Такі явища найбільше характерні для

країн, що здійснюють перехід від планово-централізованої до ринкової

економіки.

Всі вищевказані тай інші трднощі, що реально виникали на різноманітних

етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, потребували

постійної турботи банківського керівництва про підтримку визначеного рівня

ліквідності. Забезпечення цієї базисної умови стійкої діяльності

комерційних банків викликало об'єктивну необхідність вирішити проблему

ліквідності через можливість управління структурою балансу, тобто

можливість управління активами і пасивами комерційних банків.

У процесі еволюційних перетворень соціально-економічних систем,

ускладнення й удосконалення світової практики банківської справи другий

підхід до питання ліквідності комерційних банків одержав подальший розвиток

по двох основних напрямках: теорії управління активами і теорії управління

пасивами комерційних банків.

1. Оцінка ліквідності балансу комерційного банку

Основні напрямки аналізу ліквідності балансу банку

У процесі аналізу ліквідності балансу комерційного банку ставиться

завдання визначення фактичної ліквідності, відповідність її нормативам,

виявлення чинників, що викликали відхилення фактичного значення

коефіцієнтів ліквідності від установлених Національним банком.

Основними якісними чинниками, що визначають ліквідність, є види

залучених депозитів, їхні джерела і стабільність. Тому аналіз депозитної

бази служить відправним моментом в аналізі ліквідності банку до підтримки

його надійності.

Використовуючи методи порівняльного аналізу пасивних операцій, можна

виявити зміни в обсягах цих операцій, визначити вплив їх на ліквідність

банку. Основне місце в ресурсах банку займають залучені депозити,

розрахункові і поточні рахунки. залучені кошти по строках вимог, тобто

ступеня ліквідності, можуть бути підрозділені для аналізу на такі підгрупи:

1. Термінові депозити. 2. Депозити до запитання (кошти державного бюджету

і бюджетних організацій, розрахункові і поточні рахунки підприємств,

організацій, кооперативів, орендарів, підприємців, населення, а також кошти

в розрахунках). 3. Кошти, що надійшли від продажу цінних паперів. 4.

Кредитори. 5. Кредити інших банків. Питома вага окремих підгруп у

загальній сумі притягнутих коштів характеризує місце і роль у кредитному

потенціалі кожного виду ресурсу і відповідних економічних контрагентів.

У процесі здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно

використовувати такий математичний інструментарій.

1. При визначенні середнього строку збереження вкладної гривні, що

відбиває в динаміці стабільність внесків, що особливо важливо для оцінки

внесків у якості ресурсів короткострокового кредитування.

[pic],

де: СД - середній строк збереження в днях;

Оср - середній залишок внесків;

В - оборот по видачі внесків;

Д - кількість днів у періоді.

2. При визначенні рівня осідання коштів, що надійшли у внески:

[pic],

де: Ок - залишок внесків на кінець року;

Он - залишок внесків на початок року;

П - надходження у внески.

3. При визначенні частки коштів від планової виручки, що осідає на

розрахунковому рахунку, що без збитку для підприємства може бути

розміщена на терміновий депозитний рахунок:

[pic],

де: Дос - частка коштів від планової виручки підприємства, що може бути

приміщена на терміновий депозитний рахунок у планованому періоді:

Оср - середній залишок коштів на розрахунковому рахунку за відповідний

період минулого року (3, 6, 9,12 місяців), розраховується як середня

хронологічна на підставі фактичних залишків на місячні або квартальні

дати;

Пфакт - фактичні надходження на розрахунковий рахунок (фактична

реалізація за відповідний період минулого року);

Ппл - очікувані надходження на розрахунковий рахунок (план по

реалізації) у планованому періоді.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток. Чим

надійніші пасиви, тобто чим більший термін і сума депозитів, тим більший

відсоток гарантує банк. Крім того, відсоток по депозиту повинний

враховувати рівень інфляції.

Депозитна політика вітчизняних комерційних банків починає

застосовувати інструменти закордонної практики - це депозитний сертифікат

на пред'явника, що з'явився наприкінці 1990 р., що може обертатися на ринку

як будь-який інший цінний папір. Він має дві переваги. По-перше,

депозитні сертифікати на відміну від інших інструментів депозитної політики

є предметом біржової гри, і, отже, покупець може розраховувати на одержання

додаткового прибутку в результаті сприятливої зміни кон'юнктури ринку. По-

друге, у випадку здійснення урядом намірів про заморожування депозитів

підприємств придбання сертифіката, що має вільне обертання на ринку, дасть

їхнім власникам деяку свободу маневру. У цій ситуації сертифікат стає

альтернативним засобом платежу.

Банки повинні мати свою стратегію підтримки стійкості депозитів.

Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якості

обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися вірними банку і під час

кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої

суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз.

У процесі аналізу ліквідності балансу доцільно виявити міру дотримання

принципів ліквідності за допомогою підтримки оптимального співвідношення

між термінами депозитів і термінами коштів, розміщуваних в активних

операціях. Аналіз доцільно проводити шляхом розрахунку таких коефіцієнтів:

К1 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів з обмеженою ліквідністю

(кошти на рахунках до запитання, кошти на строкових вкладах із термінами до

6 місяців);

К2 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із середньою ліквідністю

(кошти на термінових рахунках із терміном від 6 місяців до 1 року);

К3 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із високою ліквідністю (кошти

на термінових рахунках із терміном від року до 4 років).

Всі три коефіцієнти ліквідності можуть бути розраховані по одній

формулі:

[pic],

де: Кл - коефіцієнт ліквідності (К1, К2, К3);

Зк - заборгованість за позикою, наданою відповідно на 6 місяців, на

рік, від року до 4 років;

Р - притягнуті депозити відповідно з зазначеними коефіцієнтами на

термін до 6 місяців, до року, від року до 4 років.

Зазначені коефіцієнти повинні бути, як правило, нижче 100%.

Додатковими чинниками підтримки ліквідності є обмеження розміру

кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів установи

банку, і видача кредиту можливо більшому числу клієнтів при зберіганні

загального обсягу кредитування, що мінімізує втрати банку від порушення

умов повернення позичок.

Банки звичайно за участю держави практикують «трансформацію» ліквідних

грошових нагромаджень, насамперед депозитів, у середньо- і довгострокові

кредити . Деякі банки скорочують короткострокові позички при одночасному

розширенні середньострокового і довгострокового кредитування, зокрема,

житлового будівництва, домагаючись високого коефіцієнта «трансформації»

ресурсів короткострокових у довгострокові. Коефіцієнт розраховується по

формулі:

[pic],

де: R - короткострокові ресурси;

S - короткострокові позички;

К - трансформація ресурсів по терміну може бути однією з причин

загострення банківської ліквідності. Тому необхідно регулювати

трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини

короткострокових ресурсів на рівні 10-20%.

Досвід закордонних і вітчизняних комерційних банків свідчить про те,

що головними чинниками, що визначають ліквідність, є тип притягнутих

депозитів (терміновий або до запитання), джерело їх походження і

стабільність. Як відомо, Національний банк для підтримки комерційними

банками своєї ліквідності, тобто спроможності своєчасно, цілком і

безперебійно робити платежі за своїми обов'язками, установлює визначені

обов'язкові співвідношення між власними коштами банку і залученими

ресурсів. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені

відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхнього

істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам наказується в

місячний термін призвести показники ліквідності у відповідність із

нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед

міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів

притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку.

Проте варто мати на увазі, що притягнення додаткового капіталу у формі

випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

Якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності

виявляється набагато більше, чим встановлене мінімально допустиме. те

діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із

погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку . У цьому

випадку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися

одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків

показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані

мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком

використовують надані їм права по притягненню коштів у якості кредитних

ресурсів. Стан ліквідності активів аналізується через відхилення фактичних

значень від нормативно встановлених співвідношень різноманітних груп

активних статей балансу і капіталу банку, депозитних рахунків, виділення і

порівняння ліквідних активів із загальною сумою активу балансу. Якщо

співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків,

внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, то банку

варто змінити свою стратегію і тактику убік активізації депозитної

політики, розвитку супутніх залучень внесків банківських послуг із метою

розширення ресурсного потенціалу .

1.1. Механізм управління ліквідністю

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю

спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне

виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона

припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів

балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники

підрозділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до

чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму

державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується

внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають

найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової

стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває

співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по

рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють

розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів,

що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в

найбільше ліквідній формі: залишків грошей у касах банку, залишків на його

кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів

терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка кожного з цих

активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком.

Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів

ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з

урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також

особливостей діяльності клієнтури. Вони фіксуються у формі внутрішніх

показників ліквідності і служать орієнтиром в оперативній роботі

відповідних служб і спеціалістів банку.

При розробці зазначених показників, а також роботі з управління

ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири

основні групи:

1) випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями

діяльності клієнтів банку

2) ; сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки

сільськогосподарської продукції;

3) циклічні, що відтворюють коливання ділової активності

4) ; довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні,

інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що

забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє

дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж

функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є

комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає

одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи,

що функціонує в ринковому середовищі.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною

основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої

діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як

установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів,

диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча

загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один

одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна. Максимальна

специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на

кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому

випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не

збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення

інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки

на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить

під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед

клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому

сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова

функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації

прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим

банком економічних нормативів.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-

інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною

інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і

майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків

надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на

відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду

пакету кредитних пропозицій на даний період.

забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм

банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як і в будь-

якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається

збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих

показників для комерційних банків специфічний. Вони включають не загальний

(валовий) оборот банківської “виручки”, а лише ту його частину, що

забезпечує формування і використання прибутку. Основний елемент обороту -

видача і погашення позичок - регулюється відповідно до законів руху

позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів[1]

і їх “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім

природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог

забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом

власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання

діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього

складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути

використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу

ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних

вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:

КРэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор.

де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

Ор - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Опр - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші

низьколіквідні активи.

Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів

визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за

відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості

ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані

на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в

обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д + Ор)), а також

розміщених у , що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).

Реалізація цільової функції управління ліквідністю починаючим свою

діяльність комерційним банком складається в адекватному розміщенні

ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі

вільних ресурсів або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг

вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як

різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку

(КВф):

КРс(КРд) = КРэ - КВф.

Розміщення вільних ресурсів провадиться з урахуванням чинника часу -

можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси

і кредитні вкладення по термінах використання.

Розподіл кредитних ресурсів по термінах використання відбиває

структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні,

включають залишки на розрахункових і інших рахунках клієнтів із

нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження

яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період

використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти

банку - його статутний капітал.

Для обчислення ефективності використання кредитних ресурсів (Экр)

пропонується така формула:

[pic],

де: Т - період, на який видані позички.

Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається

відповідно до коливань грошового ринку: змінами співвідношення пропозиції

грошей і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня

процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на грошовому ринку

взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту

при цьому відбиває рівень базової процентної ставки і розмір процентної

маржі.

Базова процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що

сплачуються комерційним банком по пасивних операціях. Загальна базова

процентна ставка (БПСо) визначається по всьому колу операцій відповідно до

формули:

[pic],

де: ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.

Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і

використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні

питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова

ціна кредиту» (БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника

- періоду користування позичкою (Т):

[pic],

Наприклад, підприємство просить у банку кредит у сумі 12 тис. грн. на

термін до 4 років. Погашення кредиту здійснюється починаючи з другого

року. щокварталу, рівними частками: термін погашення - останній робочий

день кварталу. Якщо за ресурси сплачується (умовно) у перший рік 8 %,

другий і третій рік - 10, четвертий рік - 12 %, те базова ціна кредиту

складе:

[pic].

Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається

розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний

обсяг прибутку (НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку

(ИБ) і необхідного прибутку (П). Витрати включають витрати на здійснення

діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників,

орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні,

господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно

використання особливої методики.

В основі методики числення суми прибутку лежить розмір прибутку, що

припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній

формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної

ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість

випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення

основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як

погіршення по загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку на

власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по

привілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір

власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на

виплату дивідендів (МПд). Вона є основою для обрахунку загальної суми

Страницы: 1, 2, 3


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.