бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

p align="left">* резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

* результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

* результат переоцінки основних засобів в прибуток поточного року;

* субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів як у національній, так і м іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніш, п'яти років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються Інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть Включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

* вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

*не можуть бути погашені за ініціативою власника;

* можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

* дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити дані виплати.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

* при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може перевищувати 100% основного капіталу;

*розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

* акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком;

* інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та [фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;

* кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу. [2]

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

на 17 січня 2003 р. - не менше ніж 1 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. - не менше ніж 1 150 000 євро;

на 1 січня 2005 р. - не менше ніж 1 300 000 євро;

на 1 січня 2006 р. - не менше ніж 1 400 000 євро;

на 1 січня 2007 р. - не менше ніж 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 р. - не менше ніж З 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. - не менше ніж 3 500 000 євро;

на 1 січня 2005 р. - не менше ніж 4 000 000 євро;

на 1 січня 2006 р. - не менше ніж 4 500 000 євро;

на 1 січня 2007 р. - не менше ніж 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 р. - не менше ніж 5 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. - не менше ніж 5 500 000 євро;

на 1 січня 2005 р. - не менше ніж 6 000 000 євро;

на 1 січня 2006 р. - не менше ніж 7 000 000 євро;

на 1 січня 2007 р. - не менше ніж 8 000 000 євро.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) новостворених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності - 1 000 000 євро;

до двох років діяльності - 1 100 000 євро;

до трьох років діяльності - 1 200 000 євро;

до чотирьох років діяльності - 1 350 000 євро;

починаючи з п'ятого року діяльності - 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до одного року діяльності - 3 000 000 євро;

до двох років діяльності - 3 500 000 євро;

до трьох років діяльності - 4 000 000 євро;

до чотирьох років діяльності - 4 500 000 євро;

починаючи з п'ятого року діяльності - 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до одного року діяльності - 5 000 000 євро;

до двох років діяльності - 5 500 000 євро;

до трьох років діяльності - 6 000 000 євро;

до чотирьох років діяльності - 7 000 000 євро;

починаючи з п'ятого року діяльності - 8 000 000 євро.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори / вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку. Значення цього показника визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями. Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) І група активів зі ступенем ризику 0%: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група активів із ступенем ризику 10%: короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, наданими центральним органам виконавчої влади;

в) ІІІ група активів зі ступенем ризику 20%: боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та інвестиції; кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; депозити овернайт, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; інші коротко строкові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредит ний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50%: кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, наданими місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язання з кредитування, надані банкам та інші зобов'язання, надані клієнтам; валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання;

ґ) V група активів зі ступенем ризику 100%: прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами, наданими центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові депозити, розміщені в інших банках. [1,2,3]

Аналіз якості активів. Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестійких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фінансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших видів активів та забалансових статей.

Активи, що визнаються задовільними (стандартними), не підлягають класифікації. Активи, з якими банк має явні проблеми і за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні. Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір поки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні. Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію активів - «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

Зважування на ризик за кожною класифікацією активів робиться так:

Класифікація активів банків

Оцінка ризику

Задовільні

0%

Особливо згадані

20%

Субстандартні

50%

Сумнівні

70%

Збиткові

100%

Отже, під час аналізу всі активи (а також забалансові статті, якщо вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під час визначення якості активів. Знаменником під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з таким коригуванням:

- якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості активу до його класифікації;

- якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бути використані для відшкодування можливих збитків у майбутньому, ця сума додається до суми капіталу

Якість активів визначається таким співвідношенням середньозваженої вартості класифікованих активів до капітал банку та множенням на 100%.

При цьому загальна рейтингова оцінка якості активів визначається за такими показниками:

Співвідношення між вартістю класифікованих активів та капіталом, %

Рейтингова оцінка

Менше 5%

Сильний (1)

Від 5% до 15%

Задовільний (2)

Від 15% до 30%

Посередній (3)

Від 30% до 50%

Граничний (4)

Понад 50%

Незадовільній (5)

Аналіз надходжень. Надходження банку та його рентабельність - важливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку та його загальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має велике значення для забезпечення стабільності банківської системи.

Банк повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направляти достатній обсяг прибутків на підтримування або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти капіталу банку мають тенденцію до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків залишається нерозподіленим. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто великої частки прибутків у формі дивідендів власникам банку.

Під час фінансового аналізу банку важливо з'ясувати взаємозв'язок між надходженнями і якістю активів. Банк, що має проблеми з якістю активів, буде змушений в обліку визнати збитки й знизити вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). Ці збитки скоротять надходження банку або навіть призведуть до того, що банк зазнає збитків від своєї основної діяльності.

З якістю активів тісно пов'язане питання достовірності даних про надходження. Наприклад, якщо банк не визнає з погляду обліку свої безнадійні кредити, тобто не робить резервних відрахувань, його надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

Про недостовірність даних щодо надходжень можуть свідчити нарахування процентів до прибутків раніше, ніж вони отримані.

Проценти за кредитами можуть бути:

- заробленими;

- стягненими (отриманими).

Якщо платежі за кредит прострочені, а банк продовжує нараховувати зароблені, але не одержані проценти, то він фактично завищує свої надходження за процентами. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачені.

Отже, нарахування процентів банк має негайно призупинити, як тільки несплата заборгованості досягне відповідного строку (як правило - 90 днів).

Крім того, під час аналізу надходжень необхідно брати до уваги й інші фактори, зокрема:

- усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають свою вартість;

- правильність ведення розрахунку заборгованості за податками;

- відображення в обліку сум, виплачених власникам банку у формі дивідендів після виплати податків. Якщо банк виплачує високі відсотки чистого прибутку як дивіденди, то він не зможе використати достатню частку своїх прибутків для збільшення капіталу.

Рівень надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

Чистий прибуток після сплати податків, але до виплати дивідендів / середня вартість усіх активів *100%.

Аналіз надходжень здійснюється на основі річних та квартальних даних після коригування на податкові виплати.

Загальна рейтингова оцінка якості надходжень установлюється залежно від коефіцієнта прибутковості:

Коефіцієнт прибутковості

Рейтингова оцінка

Понад 1%

Сильний (1)

Від 0,75% до 1%

Задовільний (2)

Від 0,50% до 0,75%

Посередній (3)

Від 0,25% до 50%

Граничний (4)

Нижче 0,25% або чисті збитки

Незадовільній (5)

Аналіз ліквідності. Аналіз ліквідності банку дає можливість виявити, чи спроможний він виконувати свої зобов'язання у визначені строки і без втрат.

Найпростіший метод діяльності банку - збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі, тобто у вигляді готівки, залишків на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, у державних цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

Одначе існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Правильне управління ліквідністю потребує підтримання достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необхідності якнайшвидшого залучення ліквідних коштів керівництво банку може здійснити продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться негативно на рентабельності банківської установи.

Банки повинні визначати обсяг потрібних ліквідних коштів, враховуючи при цьому два фактори:

1. Необхідно знати, виконуватиме банк свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом чи у більш віддаленому майбутньому. Це, як правило, залежить від строків вкладів та інших пасивів і передбачає здійснення аналізу обсягів депозитів, які напевне залишаться у банку (основні депозити), й тих депозитів та інших пасивів, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.

2. Важливо з'ясувати, у який спосіб банк буде змушений виконувати свої майбутні зобов'язання щодо надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієнту, він мусить врахувати це зобов'язання в управлінні ліквідністю.

З розвитком і розширенням фінансового ринку у банків з'являється більше можливостей для управління обсягом своєї ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі, наприклад:

- здійснення швидкого продажу активів центральному банку (здебільшого у формі державних цінних паперів) або реалізація на вторинному ринку відповідних типів активів;

- залучення позичених коштів інших банків (як правило, на короткий строк), часто у формі короткострокових позик;

- укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;

- залучення позичених у центрального банку коштів із метою задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на довгостроковій основі.

Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора в останній інстанції.

Визначаючи рівень ліквідності банку, необхідно враховувати такі фактори:

- обсяг термінових вкладів, тобто треба визначити, яку частку депозитів банку можна розглядати як основні депозити (ті, що залишатимуться у розпорядженні банку) та яка частина вкладів напевне буде знята з рахунків, причому нерідко без завчасного попередження;

- наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий показник, тим краща ліквідність);

- ступінь залежності банку від коштів, придбаних на міжбанківському ринку або залучених коштів центрального банку (чим вищий ступінь цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

- обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим більший їхній обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

- здатність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регулювання ліквідністю.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

- з'ясування дотримання банком установлених показників і нормативів ліквідності;

- проведення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

- високий рівень ліквідних активів;

- постійно підтримується показник ліквідності, що перевищує всі встановлені нормативи;

- високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;

- здатність швидко залучати кошти за помірну плату;

- коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банків. Рейтинг 2 (задовільний):

- достатній рівень ліквідних активів;

- постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

- рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за середній;

- є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

- коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг З (посередній):

- нині рівень ліквідних активів щонайменше є достатнім;

- дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

- припустимий рівень основних депозитів відносно загального обсягу депозитів;

- обмежена можливість негайного залучення коштів;

- показники ліквідності середні порівняно з іншими банками. Рейтинг 4 (граничний):

- має місце певна нестача ліквідних коштів;

- невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періоди часу;

- залежність від залучених коштів або непостійних джерел фінансування;

- неспроможність негайно залучати позичені кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

- показники ліквідності постійно нижчі за середні показники інших банків.

Рейтинг 5 (незадовільний):

- значна нестача ліквідних активів;

- постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

- значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

- відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

- надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

Під час визначення загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно). При цьому стан ліквідності банку переходить до категорії «незадовільний».

Аналіз адміністративно-господарського управління (менеджменту). Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку неможливо використовувати ті самі коефіцієнтні показники, що застосовувалися при аналізі капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності. Методи управління можна оцінити за системою рейтингу, враховуючи при цьому рейтинг за попередніми чотирма напрямами, оскільки ефективність менеджменту прямо залежить від якості активів, капіталу, надходжень і ліквідності банку.

У разі погіршення показників діяльності банку, насамперед необхідно з'ясувати, за яких умов спричинилося це погіршення, навіть якщо керівництво проблемним банком здійснює нова адміністрація, що не несе відповідальності за слабке фінансове становище банку.

Крім рейтингової оцінки за обсягом капіталу, якістю активів, обсягом надходжень та станом ліквідності, які необхідно враховувати у процесі аналізу управління банком, необхідно звертати увагу на такі фактори:

- керівництво банку повинно демонструвати технічну компетентність, організаційні та адміністративні здібності (що може бути виявлено під час затвердження керівників банку центральним банком);

- керівництво банку мусить нести відповідальність за дотримання банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;

- керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни, які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;

- керівництво банку має нести повну відповідальність за розроблення та дотримання внутрішніх правил роботи банку;

- адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;

- керівництво банку має нести відповідальність за виявлені корисливі дії й особливо за надання позик на пільгових умовах працівникам банку;

- керівництво банку повинно повністю задовольняти регіон, де розташований банк, у банківських послугах.

Зважаючи на те, що оцінка адміністративно-господарського управління (менеджменту) є найбільш суб'єктивною серед інших аспектів системи рейтингу, крім урахування попередніх чотирьох її компонентів, необхідно здійснити експертну оцінку управління банку за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

- усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;

- бездоганне дотримання законів і нормативних актів;

- наявність адекватних внутрішніх правил роботи банку, які повністю виконуються;

- очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати банком.

Рейтинг 2 (задовільний):

- більшість компонентів щонайменше задовільні;

- загальне дотримання законів і нормативних актів;

- правила роботи переважно адекватні та належно виконуються;

- відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.

Рейтинг 3 (посередній):

- більшість компонентів системи посередні або задовільні;

- частково не виконуються вимоги чинного законодавства і нормативних актів;

- необхідно поліпшити розроблені правила роботи банку та їхнє дотримання;

- має місце певна занепокоєність щодо методів керівництва та сумнів щодо компетентності керівників банку.

Рейтинг 4 (граничний):

- рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і незадовільним;

- мають місце серйозні порушення законодавства і (або) невиконання нормативних актів;

- немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотримуються;

- виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керівництва.

Рейтинг 5 (незадовільний):

- рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадовільним;

- виявлено серйозні порушення законодавства і (або) нормативів;

- немає правил роботи або їх не дотримуються;

- очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться компетентність керівного складу, виявлено факти шахрайства.

1.3 Система рейтингування банків в Україні

Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й ризику, суб'єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об'єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-партнерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві рейтингу здійснювати порівняльну оцінку різноманітних банків без проведення детального аналізу їх фінансового стану.

Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відбити стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг - це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес. Банки аналізуються з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних акредитивів та інших інструментів, емітованих банками; по-друге, інвестиційної надійності для потенційних покупців акцій банку; по-третє, страхової надійності для корпорацій зі страхування депозитів та ризиків банку. Оцінці підлягає кожен комерційний банк або банківський холдинг, котрий працює на ринку і є залежним від ринку, тобто має бажання отримати кошти на ринку або акцепти на акредитиви. При цьому зовнішній аналіз необхідний навіть за умови чітко організованої системи регулювання та банківського нагляду, оскільки він має інші цілі й нерідко приводить до інших висновків відносно діяльності банку.

Методика обробки інформації для визначення рейтингу, як правило, є професійною таємницею, тобто «ноу-хау» спеціалізованих рейтингових агенцій. Мірилом її якості є авторитет тієї або іншої рейтингової агенції. Інформація, що надходить від банків і про банки від третіх осіб, піддається фаховому первинному опрацюванню і перетворюється в групу показників. Основне завдання банківського рейтингу полягає в тому, щоб дати комплексну оцінку становищу банку на ринку, на підставі котрої приватний вкладник або юридична особа - клієнт банку зможе прийняти те або інше рішення.

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Такою є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України.

Страницы: 1, 2


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.