бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Формування валютних курсів

.3 Дослідження впливу зміни валютних курсів на економіку України

В попередньому розділі було розкрито основні механізми та принципи впливу зміни валютних курсів на економіку країни. Що стосується дослідження реальних економічних процесів в Україні протягом останніх років, чинником виникнення яких є конкретні валютні коливання, то вище уже було розглянуто економічні наслідки, штучне здешевлення долара США в квітні 2005 року. Серед таких наслідків було зниження реального доходу українських компаній-експортерів, особливо це відчули виробники сталі, які складають основну масу всього експорту держави.

Загалом, таке різки здешевлення долара завдало досить вагомого негативу всім експортерам України. Значних втрат зазнав і банківський сектор, адже велика частина активів фінансових установ протягом кількох останніх років складається з доларових кредитів, в результаті цього реальний дохід банків за діючими на той момент кредитними договорами зменшився.

Як відомо, здешевлення іноземної валюти та подорожчання національної веде до стимулювання активності імпортерів та пригнічення експортерів. За такої ситуації ціни на ввезені товари в національній валюті знижуються, і в споживачів зростає можливість придбати іноземний товар. Тобто підвищується цінова конкурентоспроможність саме імпортної продукції, а це завдає шкоди всім національним виробникам.

Те, що дане коливання курсів відбулося на початку року, підвищило масштаб втрат за результатами всього звітного періоду. Таким чином, в 2005 році приріст ВВП в грошовій вартості склав 2,7%, хоча в 2004 році даний показник був рівний 12,1%, а от фізичний приріст ВВП склав 15,1% (в 2004 році - 8%). Отже, приріст обсягу виробництва у 2005 році був більшим, ніж у 2004 році, однак в результаті втрат спричинених коливанням курсів валют, приріст ВВП у фактичних цінах був меншим.

Якщо досліджувати вплив коливання валютних курсів на економіку країни протягом вище розглянутого періоду 2006-2008 років, то варто сказати, що перших два роки особливо відчутного впливу динаміка валют не спричиняла. Відбувалось деяке коливання євро, яке в свою чергу постійно зростало, однак українська економіка є більш залежною від змін курсу гривні відносно долара, адже національна фінансова система прив'язана саме до долара США. Більшість зовнішніх торгівельних операцій проводяться за участю цієї валюти, всі основні статистичні показники зовнішньоекономічної діяльності також відображаються в доларах.

Саме тому найбільш відчутного впливу від зміни валютних курсів економіка зазнала у 2008 році, коли коливання були досить сильними. В березні почав падати готівковий курс долара, на вартість якого вплинула криза в Сполучених Штатах Америки. Таке падіння було досить несподіваним та мало дуже високий темп. В результаті цього знову зазнали значних збитків національні експортери та банківський сектор (за договорами по доларових кредитах).

В травні вслід за доларом почало знецінюватись євро, це завдало додаткового удару експортній сфері, адже в даному випадку зменшилися реальні доходи підприємств, що експортують свої товари в країни Євросоюзу. Зниження вартості обох валют було досить значним, що відповідно спричинило і до вагомих втрат від експортних операцій. Вперше з кілька років Нацбанку прийшлося змінити офіційний курс долара США, при цьому в сторону зменшення.

Загалом в результаті таких змін втрат зазнала також значна частина населення. В першу чергу це ті особи, які тримали свої заощадження в іноземній валюті і обміняли їх після даного коливання, остерігаючись більших втрат. Та частина людей, що все ж таки залишила свої накопичення в іноземній валюті виграла в кінці року коли її вартість виросла до неймовірно високого значення. Також, втрат зазнала та частина населення, що отримує доходи в іноземній валюті, це сім'ї осіб, що працюють за кордоном, особи, що працюють на іноземні фірми в Україні тощо.

В даному випадку виграла та частина населення, що отримує свої доходи в національній валюті і здійснює деякі свої витрати в іноземній, це власники кредитів в іноземній валюті, особи, що орендують житло чи інше приміщення тощо.

Необхідно відмітити, що зниження вартості іноземних валют та посилення гривні спричинило зниження темпів інфляції, адже більшу частину споживчого ринку в Україні складає ввезена з-за кордону продукція. Таке коливання, дало можливість знизити гривневі ціни на імпортовані товари. Графік динаміки індексу споживчих цін в Україні в 2008 році можна простежити на рис. 2.9.

Рис. 2.9 Динаміка індексу споживчих цін за 2008 рік

Отож, на з рис. 2.9 видно, що індекс інфляції в середині 2008 року різко знизився саме в цей період знизилась вартість іноземних валют. Якщо порівняти графік рис. 2.9 з графіками динаміки вартості євро (рис. 2.8) та долара США (рис. 2.5), то можна побачити певну схожість. Більше така динаміка є наближеною до доларової, саме в липні простежується найнижчий курс гривні відносно долара США та водночас найнижчий індекс споживчих цін, який становив менше 100%, а саме 99,5%. Причиною такої схожості є те, що більшість зовнішньо-торгівельних операцій здійснюється саме в доларах США.

В кінці літа та на початку осені обидві іноземні валюти почали зростати, відповідно почав зростати й індекс споживчих цін. Звичайно таке зростання валют мало б стимулювати експорт та підвищити реальний дохід від експортних операцій. Однак, саме в цей період почали знижуватися світові ціна на сировинні ресурси, а саме нафту та сталь. Необхідно відмітити, що основу українського експорту складає торгівля саме сировинною сталлю.

Отож, якщо в першій половині 2008 року експортери сталі зазнали втрат від здешевлення іноземної валюти, за яку саме і реалізується сировина, то в другій половині, не зважаючи на стабілізацію та поступове зростання вартості валют, вони все одно не отримали позитивного зиску, адже почала знецінюватись вартість саме основного об'єкта торгівлі.

В кінці року гривня різко девальвувала, що спричинило ще більш негативні наслідки в економіці. Різке падіння курсу гривні стало «спусковим гачком» для розгортання фінансової кризи в Україні:

- прискорилася і без того висока інфляція;

- впала платоспроможність населення;

- почався відплив іноземного капіталу;

- зросла вартість та утруднилась можливість отримання іноземного капіталу;

- погіршилась якість активів в банківській системі, де понад половину кредитів надано у іноземній валюті;

- посилилось боргове навантаження на вітчизняні фінансові і нефінансові корпорації, які мають значні борги в іноземній валюті;

- сповільнився економічний розвиток в галузях, що не пов'язані з експортом.

З іншої сторони таке значне скорочення вартості національної валюти відносно іноземних мало б стимулювати експорт, однак така тенденція відбувається в умовах економічної стабільності. В даний період світова фінансово-економічна криза завдала значної шкоди всім ринкам. Різко впав попит та знизились ціни на сировинну продукцію, яка є основою експорту України, тому експортний сектор ніякої вигоди з даної динаміки курсів валют уже не отримав. В цей час досить часто можна було почути в засобах масової інформації про можливість банкрутства великих металургійних підприємств, які з високими темпами скорочували обсяги виробництва.

Фінансові проблеми підприємств і населення, спричинені економічною кризою, подорожчанням кредитування та різкою зміною валютного курсу призвели до масових неповернень кредитів, узятих у банків.

Якщо за стабільного курсу доларові кредити були вигідніші за гривневі, то коли національна грошова одиниця знецінилася фактично, виплати за такими кредитами почали супроводжувати серйозні труднощі. Оскільки більшість населення отримує зарплату в гривні, позичальники почали значно більше витрачати на обслуговування кредитів, узятих у валюті, тим більш банки підвищили ставки за діючими кредитними договорами. Але одна річ, якщо треба більше, інша - якщо платити нізвідки - багато позичальників, якщо і не втратили роботу, то зіштовхнулися із проблемою затримки зарплат. Також поліпшенню платоспроможності не сприяє збільшення навантаження на сімейний бюджет через підвищення цін на харчі.

Найбільші проблеми в банків, які видавали населенню кредити на купівлю нерухомості й автомобілів у іноземній валюті. «У липні-серпні 2008 року обсяг неповернень за іпотечними кредитами населенню становило у середньому 1,5-2%, то вже до кінця листопада - 3-5%. Аналогічна ситуація і з автокредитів: влітку неповернень було 2-5%, сьогодні - 5-8%. Тобто вже відбулося збільшення цього показника у 2-2,5 рази» [54].

Однак, найбільша хвиля неповернень простежується саме сьогодні згідно з інформацією Національного банку, частка проблемних кредитів до початку квітня склала 3,7% тоді як місяцем раніше - 3% від загального обсягу активів банківської системи. За оцінками ING Bank реальна частка проблемних позик становить 8%. З початку року загальний обсяг проблемних кредитів у банківській системі зріс на 55,2% або на 9,94 млрд. гривень. Всього обсяг неповернених позик по банках склав 27,9 млрд. гривень [55].

Отже, валютна криза в Україні спричинила ряд досить серйозних проблем в економіці та соціальному секторі. Загалом негатив посилюється постійною політичною нестабільністю та відсутності будь-яких зважених дій з боку керівництва держави. Єдина надія в такій ситуації на автономні стабілізуючі дії Національного банку України. В цих умовах Національний банк України має чітко і послідовно стабілізувати ситуацію у валютній сфері, надаючи позитивні сигнали ринку і не дозволяючи розвиватися панічним настроям, проте ризики девальвації слід намагатись долати переважно за допомогою інших, не пов'язаних з інтервенціями засобів - зокрема, шляхом підвищення жорсткості регулювання валютного ринку, концентрації зусиль на поліпшення стану платіжного балансу, рефінансування валютних боргів вітчизняних фінансових і нефінансових корпорацій. Важливим завданням стає розробка середньострокової стратегії валютної політики із чітким визначенням курсових орієнтирів, окресленням комплексу методів та інструментів забезпечення валютної стабільності, а також превентивних заходів для недопущення курсових стрибків у майбутньому.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

3.1 Застосування зарубіжного досвіду регулювання валютних курсів

Відкрита економіка України значною мірою залежить від зовнішніх умов: змін кон'юнктури на експортних ринках, цін на імпортні енергоносії, транскордонних потоків капіталу та наростаючих процесів глобалізації. Протягом останніх років збільшилась присутність нерезидентів на національних ринках і в банківській системі, доволі швидко накопичувався корпоративний зовнішній борг, який, з одного боку, сприяв підвищенню інвестиційних можливостей, а з другого -- призвів до загострення фінансових ризиків. Також розвивалась валютна лібералізація, яка стимулювала економічне зростання і водночас суттєво підвищила рівень уразливості економіки екзогенними шоками та вірогідність інфікування глобальними кризовими процесами. Дію таких ризиків можна простежити сьогодні в період розвитку світової економічної кризи, яка досить сильно зачепила економіку України.

За цих умов особливої гостроти набуває проблема оптимальної поведінки Національного банку в сфері валютно-курсової політики, оскільки валютній курс суттєво впливає на ціни у відкритій економіці і є одним із коридорів впливу зовнішнього світу на внутрішні економічні процеси. Аналогічно тому, як певна речовина під впливом агресивного середовища може різко змінити свої якості й зруйнуватися, відкрита економіка в умовах глобалізації за неадекватних регулюючих дій на національному рівні може опинитися в полоні деструктивних кризових процесів та дійти до занепаду. За таких складних обставин прийняття рішень у валютній сфері має ґрунтуватися на глибокому розумінні механізмів впливу змін валютного курсу на економіку.

Протягом останнього часу Національний банк України проводив виважену валютно-курсову політику. спрямовану на забезпечення фінансової стабільності, і водночас поглиблював дослідження, спрямовані на прогнозування можливого розвитку ланцюга різноманітних взаємопов'язаних процесів, які запускаються при здійсненні тих чи інших дій у сфері валютного регулювання. Однак, сьогодні можна стверджувати, що Нацбанк не повністю контролює національний валютний ринок, який, з причин доларизації, досить підвладний загальносвітовим економічним процесам.

У світовій економічній науці, а також у практиці розвинутих країн і між народних фінансових організацій накопичено значний досвід валютного регулювання, який, утім, не допоміг уникнути руйнівних, валютних та фінансових криз у багатьох країнах. Цим проблемам присвячено величезну кількість публікацій, численні праці всесвітньо відомих учених різних наукових шкіл і напрямів. У дослідженнях Р. Манделла, М. Флемінга, Дж. Сакса, Р. Дорнбуша, С. Фішера, Дж. Френкеля, М. Фелдстейна, П. Кругмана, Б. Бернанке, К. Рогоффа, М. Обстфельда та інших розроблено фундаментальні принципи та практичні підходи до формування оптимального монетарного і валютного регулювання в умовах різних валютних режимів та стратегій реагування на екзогенні шоки. У працях Дж.Стігліця розвивається нова парадигма монетарної економіки, яка дає змогу включити до наукового аналізу складні інституційні питання та проблеми раціонування кредиту [9]. Проте всі ці роботи здебільшого спрямовані на дослідження розвинутих економік, тоді як специфічним монетарним та валютним проблемам країн із ринками, що формуються, присвячено недостатньо уваги.

У працях П. Кругмана, М. Монтеса, В. Попова та інших авторів розвиваються ідеї, які систематизують світовий досвід валютних криз і дають змогу виділити принципово різні їх типи та поглибити розуміння їх природи.

Проте і в цих працях, і в останніх дослідженнях МВФ, Світового банку, ЄЦБ, а також таких дослідницьких організацій, як CEPR (Centre of Economic Policy Research), NBER (National Bureau of Economic Research of USA), у працях учених Інституту економіки та прогнозування НАНУ, Інституту економіки РАН наголошується на важливості і невирішеності проблем оптимізації монетарного та валютного регулювання у країнах із ринками, що формуються, в умовах глобалізації. Бракує адекватної сучасним умовам системної методології, модельного та методичного інструментарію, щоб забезпечити прийняття обґрунтованих рішень центральними банками цих країн із ключових стратегічних питань:

- вибору оптимального режиму валютного курсу (фіксованого, гнучкого або певного проміжного) та ефективної

- стратегії переходу до нового режиму;

- оптимального вибору якірної валюти у разі фіксації курсу;

- визначення оптимальних кількісних орієнтирів для рівня валютного курсу.

Вибір валютного режиму залежить від рівня розвитку економіки, її організації і ступеня інтегрованості у світову спільноту.

При виборі режиму валютного курсу важливо обрати механізм встановлення вартості однієї валюти щодо іншої та ступінь втручання органів грошово-кредитного регулювання (центрального банку, а в деяких країнах - міністерства фінансів, казначейства тощо [48]) у процес курсоутворення, адже валютна політика держави міцно взаємозв'язана з грошово-кредитною. Як правило, «регулятори» залежно від обраної політики використовують показники-орієнтири або так звані якорі: валютний курс, грошовий агрегат М2 (інколи - М3), рівень інфляції. В останньому випадку маємо таргетування інфляції.

Отже, курсові режими мають визначатися залежно від цілей монетарної політики на певний період та відповідно до тих якорів, за якими здійснюватиметься моніторинг досягнення цілей. Тобто вибір залежить від філософії грошової політики і довгострокової стратегії, реалізація якої передбачатиме розробку чіткого алгоритму змін.

Розглядаючи деякі теоретичні та практичні засади вибору валютного режиму, слід зазначити, що вони не витримують критики і не можуть слугувати рецептом успішної валютної політики. Йдеться насамперед про «теорему про неможливість», або теорію трикутника, сформульовану Міжнародним валютним фондом. Згідно з нею не можна одночасно досягти трьох цілей, а саме: вільного перетікання капіталів, фіксованого режиму валютного курсу і незалежної монетарної політики. Для країн-позичальників ця теорія формулювалася так: одночасно можна і необхідно використовувати лише будь-які два регулятори. Це дасть змогу уникнути фінансових криз. Утім, зауважимо, що де-факто дана теорема не завжди спрацьовувала.

Так, її спростовує приклад Росії, адже влітку 1998 року відповідно до теорії трикутника в Росії було лише два параметри - лібералізація руху капіталу і номінальний доларовий якір. Рекомендації щодо грошово-кредитної політики надавав Міжнародний валютний фонд, пропонуючи план-графік зміни грошової бази. Але криза все ж сталася.

З іншого боку, грошово-кредитна система Китаю, що успішно витримала кризу 1997-1998 pp., цілковито вписується в теорію трикутника. КНР проводила політику фіксованого курсу юаня (що поєднувалась із цілком самостійною грошово-кредитною політикою) і запобігала найменшій лібералізації руху капіталів. Отже, Китай не зробив того, внаслідок чого зазнали кризи Малайзія, Південна Корея, Тайвань, Таїланд, Індонезія та інші країни.

Навіть з огляду на наведені приклади можна дійти висновку, що найзначущішою у трикутнику є лібералізація руху капіталів. Саме через відкриття внутрішнього фінансового ринку інвестори-нерезиденти змогли за лічені тижні зламати національні валютно-фінансові механізми, тоді як нерозвинутість фінансової системи України навпаки - пом'якшила наслідки впливу фінансової кризи в Росії.

Для країн, що прагнуть поглибити інтеграцію своїх економічних систем, усі три вимоги є важливими і мають певні обмеження, закріплені угодою [50], відповідно до якої країни - кандидати на вступ до ЄС повинні відповідати Маастрихтським критеріям, а саме: підтримання дефіциту бюджету на рівні не більше 3% від ВВП, державного боргу - не вище 60% від ВВП, дотримання орієнтирів щодо відсоткових ставок та інфляції, встановлених, виходячи з мінімальних відхилень відносно трьох найнижчих із цих показників у країнах Євросоюзу.

Стосовно валютно-курсової політики, то за вимогами щодо членства у ЄС обов'язковим є підтримання принаймні протягом двох років стабільності обмінного курсу. Стабільність обмінного курсу означає членство у валютному механізмі ERM II, сутність якого зводиться до фіксації курсу національної валюти відносно євро. Спочатку це передбачало відхилення у межах плюс-мінус 15% від центрального паритету відносно євро, надалі цей діапазон звужено до плюс-мінус 2,25%. Вважається, що чим вищий ступінь інтеграції, тим жорсткішою має бути фіксація.

Прикладом успішної реалізації цієї політики може бути Словенія. 27 червня 2004 року вона запровадила механізм обмінного курсу ERM II. Центральний паритет було встановлено на рівні 239,640 SIT/EUR. При цьому основу грошово-кредитної політики Словенії становлять таргетування інфляції та лібералізація руху капіталу [51].

У цілому грошова політика Словенії вважається однією з найуспішніших. Словенія належить до тих не багатьох країн із перехідною економікою, де боротьба з інфляцією, заснована на таргетуванні грошової пропозиції, дала позитивні результати. Після 1997 року об'єктом регулювання був агрегат «широкі гроші» (М3). Цільовий орієнтир визначався у вигляді коридору протягом 1990-х років.

Разом із тим Банк Словенії цілеспрямовано і постійно займався регулюванням обмінного курсу з двох основних причин. Перша полягає в невеликих розмірах і високому ступені відкритості економіки Словенії (обсяг зовнішньої торгівлі становить понад 100% від ВВП), що робить обмінний курс істотним чинником інфляції. Проблема конкурентоспроможності вітчизняних товарів для Банку Словенії також є вкрай важливою. Друга причина, досить загальна для всіх країн із перехідною економікою, полягає в тому, що на початковій стадії переходу для національної економіки характерною є висока присутність іноземної валюти й водночас слабко розвинуті фінансова і банківська системи.

Таким чином, ринок іноземної валюти є іноді якщо не єдиним, то найбільш ефективним засобом впливу центрального банку на стан грошового обігу (як і це має місце і в Україні). Інакше кажучи, крім використання монетарного якоря, Банк Словенії проводив певну курсову політику, яку можна охарактеризувати як кероване плавання. При цьому відбувалася плавна девальвація толара щодо європейських валют. У 2001 році Банк Словенії опублікував свою середньострокову програму грошово-кредитної політики. У ній чітко зазначалося: по-перше, політика будується з огляду на прагнення країни приєднатися до Європейського Союзу; по-друге, як основна мета грошово-кредитної політики визначається рівень інфляції; по-третє, статус грошової пропозиції (М3) знижений із проміжної мети до рекомендованої величини (reference value), однак наголошується на суттєвій значущості даного індикатора.

Концептуально важливим було положення про те, що в економіці, яка перебуває на стадії переходу до ринку, основним засобом впливу на стан грошового обігу з боку ЦБ є операції на валютному ринку.

Водночас відбулися зрушення у бік лібералізації капітальних операцій. Насамперед це стосувалось експорту капіталу, в тому числі відкриття резидентами рахунків за рубежем і придбання ними іноземних фінансових активів. Спрощувався порядок довгострокових портфельних інвестицій до Словенії. Де-факто перехід країни на валютний механізм ERM II свідчить і про те, що вона успішно виконала поставлені завдання.

Світовий досвід свідчить: є чимало прикладів вдалого використання і плаваючих, і фіксованих режимів, а також їх комбінації. Проте останнім часом багато країн надає перевагу плаваючим режимам валютного курсу. Це обумовлюється тим, що все більше держав закінчило перехідний період реформування своїх економік і все більше інтегрується у міжнародні фінансові ринки. З огляду на це використання плаваючого режиму валютного курсу є доцільнішим.

Перевагами цього режиму є те, що за гнучкого номінального обмінного курсу потреба у корекціях реального обмінного курсу задовольняється краще, ніж за допомогою зміни цін і заробітної плати за режиму фіксованого обмінного курсу. Також ефективніше піддаються контролю стрімкі припливи або відпливи капіталу (шляхом номінальних змін, а не змін реального обмінного курсу).

Стосовно вимог щодо членства у ЄС це може означати: у довгостроковому періоді альтернативи режимам плаваючого валютного курсу немає, оскільки довгострокової стабільності у країні за фіксації валютного курсу досягти зазвичай не вдається. Але в короткостроковій перспективі грошово-кредитна та валютна системи країн мають забезпечити жорстке обмеження коливань обмінних курсів національних валют відносно євро.

Україна чітко сформулювала свій пріоритет щодо інтеграції з країнами Західної Європи. Це означає, що в міру просування у цьому напрямі наша країна підключатиметься до міжнародних фінансових ринків і ставатиме цікавішою для міжнародних інвесторів. Тому з високою вірогідністю можна очікувати на ухвалення рішень стосовно переходу до плаваючого валютного курсу як механізму довгострокової валютної політики.

Певним ризиком за такого підходу залишається ризик валютних спекуляцій, оскільки кроки у напрямі зміни режиму валютного курсу завжди збільшують спекулятивну активність. Якщо широкий реформаторський крок, скажімо, швидкий перехід до режиму плаваючого курсу є небезпечним з огляду на загальну економічну ситуацію, то невеликі зміни підігрівають апетити спекулянтів. Історія валютних криз свідчить, що компромісні рішення створюють плідне підґрунтя для спекулятивної діяльності. Ефективними рішення будуть лише тоді, коли зміни настільки значні, що не дають змоги відразу визначити тенденції подальшого руху валютного курсу.

Зауважимо, що на першому етапі переходу до режиму плаваючого валютного курсу Україна через вузькість внутрішнього фінансового ринку залишиться, очевидно, поза сферою інтересів спекулятивного капіталу. Проте забувати про необхідність проведення ефективного валютного моніторингу та контролю і формування достатнього обсягу резервів теж не варто.

Це означає, що у коротко- та середньостроковій перспективі Національному банку України необхідно вирішити, що покласти в основу валютної політики.

3.2 Напрямки стабілізації валютних курсів

Наведений у попередніх розділах досвід регулювання валютного курсу в Україні та його наслідки для стану монетарної і реальної сфер економіки дозволяє охарактеризувати українську систему валютно-курсового регулювання у період ринкових трансформацій як недостатньо ефективну, що обумовлювало необхідність застосування періодичних різких девальвацій (ревальвацій) для вирівнювання невідповідності реальних значень курсу української валюти стану соціально-економічних параметрів країни. Значною мірою така недосконалість валютно-курсового регулювання визначається недостатнім рівнем розвитку валютної сфери та структурними особливостями економічної системи України.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.