бесплатно рефераты
 
Главная | Карта сайта
бесплатно рефераты
РАЗДЕЛЫ

бесплатно рефераты
ПАРТНЕРЫ

бесплатно рефераты
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

бесплатно рефераты
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Нормативно-правове забезпечення стратегічної адаптації вітчизняних банків до світової фінансової системи

p align="left">З одного боку, ці універсальні банки можуть бути досить зручними для споживачів, універсальність послуг, що надаються, повинні призвести до зниження трансакційних витрат. Так, на думку Міністерства Фінансів США, можливість надання універсальних послуг призведе до росту конкуренції між банківськими, інвестиційними і страховими компаніями. В свою чергу збільшення рівня конкуренції буде призводити до зниження вартості послуг, що надаються, і дозволить споживачам щорічно економити близько 15 млрд.дол. США. В той же час поява мега-банків і збільшення рівня конкуренції може спричинити негативний вплив на невеликі банки, що традиційно обслуговують населення малих міст. Нездатні перш за все через свої розміри конкурувати з мега-банками, малі банки і ощадні каси без підтримки зі сторони держави будуть вимушені банкрутувати чи будуть поглинені великими компаніями. При цьому буде зруйнована мережа кас взаємодопомоги малих сімейних банків, які з покоління в покоління кредитували споживачів. Так, в якості заходу, направленого на збереження мережі малих банків Закон про модернізацію фінансових послуг передбачає внесення змін в Закон про комунальні реінвестиції 1977 року Мишель П. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: пер. с фр. /Общ. Ред. Бабинцевой Н.С. - М., 1994.. Зміни, що вносяться, направлені на те, щоб максимально полегшити доступ малих банків до отримання відносно дешевих кредитів для фінансування потреб общин. Це повинно дати можливість споживачам отримати дешеві кредити на потреби, а малим банкам конкурувати з мега-банками.

Другим наслідком появи мега-банків стала проблема зростання ризиків, пов'язаних із збільшенням банків і універсалізацією їх діяльності. По суті, в результаті реформи з'являться крупні банківські об'єднання, настільки великі, що держава буде змушена підтримувати їх, щоб не допустити негативних наслідків згортання їх діяльності. В свою чергу банки, що стали занадто великими, щоб збанкрутувати, будучи впевненими в собі, будуть проводити операції, пов'язані з підвищеним ризиком, розміщувати активи в ризикові похідні інструменти, в тому числі і на закордонних ринках.

Останній аргумент стосується збереження таємниці операцій, що проводяться для клієнта. Річ у тім, що об'єднання в одній структурі банківських, страхових та інвестиційних послуг не може не призвести до того, що банк, який обслуговує клієнта, стане власником практично всесторонньої інформації не тільки про власність, але і стан здоров'я, звички свого клієнта. Все це може призвести до значних зловживань у використанні інформації про клієнта. Але в ситуації, що склалася, в умовах зростаючої конкуренції банки самі будуть забезпечувати збереження інформації, якщо захочуть зберегти привабливість для своїх клієнтів.

Сучасний період розвитку фінансових відносин характеризується різким зростанням значення регулювання ринку фінансових послуг. Ця обставина стала лейтмотивом прийняття нового законодавства США. Від того, наскільки національне законодавство може задовольнити потреби розвитку фінансового ринку, в кінцевому підсумку, залежить національна економічна безпека держави, його майбутнє. Ефективно працюючий ринок фінансових послуг забезпечує не тільки можливість управління фінансовими потоками в рамках даної країни, але і може забезпечити приток інвестицій в промисловість із-за кордону, зацікавити національних інвесторів в розміщенні коштів всередині країни. Крім того, будучи галуззю економіки, що найбільш динамічно розвивається, ринок фінансових послуг може утворити нові робочі місця, причому для спеціалістів високої кваліфікації, що мають спеціальні знання як в галузі передових електронних технологій, так і в сфері управління фінансами. Тому, на нашу думку, є доцільним використовувати досвід такої держави як США з урахуванням особливостей розвитку України.

3. Проблеми напрацювання вітчизняної законодавчої бази

Сучасне українське законодавство не відповідає потребам вітчизняного фінансового ринку. До сих пір, у держави не існує будь-якої єдиної програми розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг. Саме поняття ринок фінансових послуг, фінансові послуг, як взагалі правові категорії, в українському законодавстві з'явилися зовсім недавно, з прийняттям Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” в 2001 році. Безумовною перевагою даного правового акту є спроба розглядати фінансові послуги і відповідно ринок фінансових послуг як єдину систему відносин, що не поділяється на окремі сегменти банківських, інвестиційних, страхових послуг. Прийняття і вступ в дію нового Закону є фактором позитивним, але є явно недостатнім для успішного розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг. Події серпневої кризи 1998 року продемонстрували, з однієї сторони, залучення України в світові глобальні процеси, а з іншої сторони, вони показали уразливість вітчизняного ринку фінансових послуг, його неспроможність ефективно протистояти змінам на світових ринках. Головна причина уразливості вітчизняного ринку полягає скоріш за все в тому, що ні законодавчі, ні регулюючі органи в своїх намаганнях не завжди розуміють важливість ринку фінансових послуг, чи не до кінця розуміють його специфіку. В результаті рішення, що приймаються законодавчими органами, не завжди сприяють розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг.

Питання регулювання ринків фінансових послуг в Україні постало досить давно. Воно виникло на терені негативного досвіду фінансових “пірамід” 90-х років і деякої невизначеності небанківських фінансових установ в нашій країні.

Так, добре врегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною. Такий ринок - незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки.

Серйозними кроками на шляху вирішення даної проблеми стало прийняття Урядом України низки законодавчих актів. Серед них слід зазначити: Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та Положення Національного банку України „.Про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій”.

На терені вищезазначених подій постало питання про утворення структури, яка б здійснювала контроль за фінансовими інституціями в Україні. Як відомо, в Україні існує три фінансових сектори: банківський, небанківський та ринок цінних паперів. Отож, виникає наступне питання чи повинна дана структура бути інтегрованою, тобто здійснювати контроль за усіма секторами, чи утворити три відокремлені структури, які б відповідали за свою ділянку фінансового ринку. “Національні регулюючи структури повинні відповідати реаліям ринку фінансових послуг, який став більш динамічним і складним за декілька останніх років. Події, що відбуваються на ньому, асоціюються зі зростаючими ризиками, які можуть негативно впливати на стабільність фінансового сектору, і яким можливо протистояти не тільки шляхом покращення співробітництва між регулюючими органами, але і шляхом інтегрованого регулювання . . . “ Із німецького законодавства по утворенню інтегрованого фінансового регулятору Так, в більшості закордонних країн регулювання фінансових ринків є інтегрованим: Австрія - банківський сектор та ринок цінних паперів; Болгарія - небанківські фінансові установи, Бельгія - банківській сектор та ринок цінних паперів; Ісландія - уніфікований нагляд; Ірландія - банківській сектор та ринок цінних паперів; Люксембург - банківській сектор та ринок цінних паперів, Мальта - уніфікований нагляд; Словакія - єдиний регулятор страхового ринку та ринку цінних паперів, ПАР - єдиний регулятор страхового ринку і цінних паперів.

З травня 2002 року в Німеччині офіційно почав функціонувати єдиний фінансовий регулятор. Рішення про його утворення було прийнято взимку 2001 року і реалізовано у відповідному законі 22 квітня 2002 року, яким декларувалось об'єднання контролюючих органів банківських установ, страхових компаній і ринку цінних паперів. Слід відмітити, що подібне рішення було несподіваним для багатьох і особливо для Бундесбанку, який відомий своєю незалежною курсовою політикою, який втратив ряд повноважень. На думку експертів, нова концепція регулювання фінансового сектору буде сприяти впровадженню нових Базельських стандартів, які повинні вступити в дію 2007 року.

Реформа в Німеччині викликала дискусії в політичних та фінансово-економічних колах про можливість утворення єдиного контролюючого фінансового органу в об'єднаній Європі. Відомо, що країни, що вже запровадили подібні механізми, не жалкують про це і відрізняються стабільними національними фінансовими системами.

Уніфіковані органи фінансового регулювання збираються запровадити Гонконг, Голландія і ряд інших країн. Оцінюючи економічні результати і ефективність об'єднання регулюючих органів, реальні кроки в цьому напряму роблять країни Східної Європи. Так, Угорщина, Естонія, Латвія пов'язали свої регулюючи органи в єдину структуру подібно Швеції, а Польща утворила регулятор небанківських фінансових установ. Рішення про утворення єдиного органу регулювання фінансових послуг нещодавно прийнято у Казахстані.

За роботою британського ФСА (назва регулятору) уважно спостерігають в Сполучених штатах Америки, де зберігається складна система регулювання, з чотирма різними банківськими регуляторами, двома контролюючими органами в сфері операцій з цінними паперами і похідними інструментами, а також власні органи нагляду за операціями страхування в кожному зі штатів.

В Австралії працюють два органи: пруденційного нагляду за всіма видами фінансових установ і регулювання ринкової поведінки, а також корпоративного контролю, який також відповідає за антимонопольну політику. В Південній Кореї в 1998 році утворений орган, в компетенцію якого входить регулювання банків, страхових та інвестиційних компаній. Але частина повноважень (як, наприклад, дотримання банками пруденційних норм) все ж належить Центральному Банку Кореї. Сінгапур об'єднав функції проведення монетарної політики, регулювання банківської, страхової та інвестиційної діяльності в єдиній структурі. Деякі країни утворюють фінансово-регулятивні органи, які здійснюють нагляд за декількома фінансовими посередниками (у Фінляндії один орган регулює діяльність банків і інвестиційних фондів, а інший - страхувальників та пенсійні фонди) .

В цілому, єдині регулятори ринків утворюють з ряду причин, серед яких слід зазначити: підвищується стабільність і надійність фінансового сектору за рахунок досягнення найкращої координації і взаємодії підрозділів, що здійснюють регулювання діяльності окремих фінансових установ і ринків; знижуються сукупні витрати регулятивної діяльності за рахунок об'єднання інформаційних технологій, утворення єдиних баз даних і реєстрів (так званий ефект економії масштабу); підвищується ефективність фінансового регулювання за рахунок консолідації висококваліфікованого персоналу і проведення єдиної тренингової політики, підвищення можливості своєчасно і адекватно реагувати на появу фінансових інновацій, фінансових конгломератів.

В Україні як банківські, так і небанківські фінансові установи - страхові компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, довірчі товариства, лізингові і факторингові компанії функціонують в умовах майже повної відсутності єдиної довготривалої політики і реального оперативного впливу держави на процеси їх розвитку і становлення. Основна причина - відсутність цілісної системи регулювання і нагляду за їх діяльністю. Фрагментарні спроби по регулювання окремих сегментів фінансового сектору (наприклад, страхового бізнесу) сприяють виникненню регулятивного арбітражу і дозволяють існувати різним псевдо фінансовим установам та схемам, в тому числі побудованих по принципу фінансових пірамід. Це, в свою чергу, підриває довіру до фінансового ринку і робить його вразливим та нестабільним.

На сьогоднішній день відсутність відповідної системи регулювання на різних ринках фінансових послуг утворює умови для так званого “регулятивного арбітражу”, що дозволяє багатьом фінансовим інститутам уникнути виконання регулятивних вимог шляхом відтоку капіталу з більш регульованого сектору в менш регульований.

Тому, оптимальним для України було б рішення про утворення фундаментального, якісного, ефективного та незалежного органу регулювання, який повинен наблизити українські фінансові ринки до європейських стандартів, що в свою чергу дозволить підвищити стабільність, прозорість фінансових ринків, а також збільшити довіру інвесторів та населення.

Виключно важливе значення для розвитку міжнародних економічних зв'язків України має співробітництво у валютно-фінансовій сфері з метою забезпечення необхідних умов для взаємних валютних розрахунків, платежів, кредитування тощо.

В 1945 році були утворені як спеціалізовані установи ООН Міжнародний банк реконструкції та розвитку (далі - МБРР) і Міжнародний валютний фонд (далі - МВФ), в рамках яких відбувається практично все співробітництво у валютно-фінансовій сфері на глобальному рівні. МБРР або Світовий банк, має на меті сприяння реконструкції і розвитку економіки соціальному прогресу, перш за все країн, що розвиваються, - членів Банку, сприянню приватних іноземних капіталовкладень, надання довгострокових позик для розвитку виробництва та інфраструктури. Членами МБРР можуть бути лише держави-члени МВФ .

Головною метою функціонування МВФ, в якому приймають участь близько 180 країн, є контроль світової валютної стабільності. Нагляд за міжнародною валютною політикою і обмінними курсами, за поведінкою країн-членів в міжнародних валютних відносинах і при необхідності надання короткострокових та середньострокових кредитів .

З розпадом в 1991 році СРСР гостро постало питання щодо адаптації банківського законодавства України до міжнародного, а особливо до законодавства Європейського Союзу (далі - ЄС), до якого Україна прагне вступити .

Співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами започатковано підписанням Угоди про партнерство та співробітництво 14 червня 1994 року у Люксембурзі. Ратифікована вона була Верховною Радою України 10 листопада 1994 року.

Угода, яка підписана з Україною, є механізмів упровадження відносин співпраці між Європейським Союзом та пострадянськими державами. Вона має на меті визначити принципи відносин між ЄС та Україною. За своїм значенням Угода знаходиться на нижчому рівні ієрархії торгових договорів ЄС та європейських угод з державами Центральної та Східної Європи. Зволікання з розвитком торгівлі з Україною, на думку західних правників, означає, що ЄС ризикує втратити можливість налагодити відносини якнайповніше, щойно розпочнеться підйом економіки в Україні [107].

Угоди про партнерство і співробітництво моделюються в загальних рисах відповідно до угод із країнами Східної Європи, що були першими торговельними договорами ЄС, охоплюючи також облаштування, політичний діалог, послуги і пересування фізичних осіб. Існують однак і значні розбіжності, що віддзеркалюють різницю поглядів з боку ЄС до України як пострадянської держави.

Щодо фінансових питань в угодах, які укладаються ЄС із новими державами, то всі вони визначають, що поточні платежі пов'язані з виконанням таких угод, здійснюються вільно. Рух капіталу, пов'язаний з інвестиціями у своїх країнах і таких, що дозволяються цими угодами, є також вільним. Забороняється запровадження нових валютних обмежень при умові збереження права на заходи щодо підтримки платіжного балансу відповідної країни і спеціальних застережень з боку кожної сторони; сторони погоджуються провести переговори про свободу руху капіталу в майбутньому. Угоди не зобов'язують повністю лібералізувати рух капіталів.

Визначальними орієнтирами у приведенні законодавства України відповідно до принципів і норм європейського права повинні бути:

- встановлення переліку домовленостей міжнародного характеру, які мають чинність для України;

вдосконалення правових основ укладення, виконання та денонсації європейських договорів за участю України;

забезпечення відповідності внутрішньодержавних нормативно-правових актів чинним міжнародно-правовим зобов'язанням України;

створення належного механізму впровадження міжнародно-правових зобов'язань України в національне законодавство.

Після того, як Україна набула членства в Раді Європи, вона повинна привести відповідно до європейських стандартів ряд існуючих законів та прийняти понад 30 нових, що сприяли б реальному входженню нашої держави до правового простору цієї організації.

Положення Угоди про партнерство і співробітництво України з Європейським Союзом повинні становити основу відповідної програми гармонізації законодавства України з європейською правовою системою, що стосується питання визначення складових процесу гармонізації, певну допомогу може надати досвід зближення законодавства асоційованих з ЄС кран Центральної та Східної Європи, а саме рекомендації так званої “Білої книги” ЄС, про підготовку цих країн до вступу в цю організацію.

Процес наближення банківської сфери стосується, перш за все, таких завдань:

узгодження українських банківських законів із законами ЄС;

нові рішення в грошовій політиці, які необхідні для виконання критеріїв, визначених Маастрихтською угодою: стабілізація цін, стабілізація довго- і середньострокових відсоткових ставок, визначений рівень дефіциту державного бюджету;

реструктуризація і модернізація банківською системи.

Відповідно до ст. 48 розділу “Поточні платежі та капітал” Угоди між Україною і ЄС, сторони зобов'язуються дозволити здійснення у вільноконвертованій валюті будь-яких виплат за поточним платіжним балансом між резидентами Співтовариства та України, пов'язані з рухом товарів і послуг.

Також Україна забезпечує вільний рух капіталу, що стосується прямих інвестицій у компанії, які були законним шляхом засновані в своїх країнах, та інвестицій, а також ліквідації або повернення цих інвестицій та будь-якого прибутку, що випливає з них.

Згідно з Угодою сторонам забороняється вводити валютні обмеження на рух капіталів та поточні платежі, пов'язані з ним, між резидентами Співтовариства та України.

Також передбачається, що у випадку виняткових обставин або загрози створення серйозних труднощів для здійснення валютної або фінансової політики у Співтоваристві чи в Україні, відповідно Співтовариство або Україна можуть вживати запобіжних заходів щодо руху капіталів на період не більше шести місяців, якщо такі заходи є вкрай необхідними.

З метою створення сприятливих умов для руху капіталів між Україною та країнами-членами ЄС сторони можуть проводити консультації між собою.

Після підписання Угоди між Україною та Європейськими Співтовариствами з метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС та забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний та правовий простір Указом Президента від 11 червня 1998 року було затверджено “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу”.

Адаптація банківського законодавства України до відповідного законодавства ЄС передбачає поступове приведення відповідно до європейських стандартів нормативних актів Національного банку України.

Висновок

Співробітництво у галузі валютно-грошової політики спрямовується на підтримку зусиль України у напрямах зміцнення її валютно-грошової системи та поступового зближення політики України з політикою європейської валютної системи шляхом отримання необхідної технічної допомоги. Сюди входить неформальний обмін поглядами щодо принципів та функціонування європейської валютної системи.

Спрямування України на таку інтеграцію може прискорити процес проведення реформ в економіці для створення необхідних передумов переходу до вищого ступеня інтеграційних процесів.

Основними цілями галузевої програми інтеграції України до ЄС у банківській сфері є сприяння розвитку відносин між Україною та ЄС у створенні основ взаємовигідного банківського та фінансового співробітництва, спрямованого на сприяння інтеграції України у загальноприйняті системи взаєморозрахунків і забезпечення змін у розвитку банківських та фінансових послуг, зокрема у зв'язку із введенням євро, розвиток спільного ринку кредитних ресурсів, зміцнення валютно-грошової системи України, поступове зближення політики України з політикою європейської валютної системи. Гармонізації українського банківського законодавства до законодавства ЄС].

Завданнями галузевої програми є:

створення і запровадження нового покоління системи міжбанківських електронних платежів;

сприяння поширенню в Україні масових платежів за допомогою національних пластикових карток;

створення бази даних банківського нагляду;

запровадження ефективної, підтриманої відповідними розрахунками системи гарантування внесків фізичних осіб у комерційних банках;

розроблення положень про порядок формування і використання банками резервів на покриття ризиків від проведення валютних інвестиційних, фондових операцій тощо;

здійснення заходів щодо функціонування євро, зокрема макроекономічного аналізу потенційного впливу на український ринок.

У процесі адаптації банківського законодавства до стандартів ЄС здійснюється опрацювання законодавства ЄС із питань, що регулюють банківську справу, зокрема з питань банківського нагляду, міграції капіталу тощо, визначається перелік законодавчих актів, у першу чергу базових нормативних актів НБУ, які необхідно проаналізувати щодо їх відповідності до законодавства ЄС та розробити механізм їх перегляду.

При підготовці нових законодавчих актів вони подаються у встановленому порядку на розгляд до Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції України з метою вирішення питання щодо їх відповідності до законодавства Європейського Союзу.

З метою реалізації галузевої програми адаптації банківського права до норм ЄС Постановою Правління Національного банку України прийнято Перспективний план проведення адаптації у банківській сфері. План складається із двох етапів: підготовчого, який має на меті створення умов для проведення аналізу існуючого банківського законодавства, а також етап безпосередньої адаптації - приведення відповідно до стандартів ЄС нормативних документів, що регулюють усі сфери банківських і фінансових відносин.

Список використаної літератури

1.
Основы банковского дела. /Под ред. Мороза А.Н., - К.: 1994. - 330 с.

2. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник/Научн. ред. В.В. Круглов. - М.: ИНФРА-М, 1998.

3. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. - К.: Техніка, 1999. - 334с.

4. Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. - М. - “Финансы и статистика”, 1996. - 194 с.

5. Панченко Є.Г., Гаврилюк О.В., Сіденко В.С. Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україну. - К.: ІСЕМВ АН України, 1992. - 342с.

Страницы: 1, 2


бесплатно рефераты
НОВОСТИ бесплатно рефераты
бесплатно рефераты
ВХОД бесплатно рефераты
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

бесплатно рефераты    
бесплатно рефераты
ТЕГИ бесплатно рефераты

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.